РОЗДІЛ 39. Кінець рейду

ГЛАВА 17. Кінець рейду.

- Ключ! Ключ! - затанцювала на останках ельфа Пил. Раптово вона розридалася. - Ми вийдемо звідси! І наздоженемо китайців. Я просто не вірю в те, що у нас це вийшло

- Вийшло, малюче, вийшло. Попіл обняв її, погладжуючи по плечах, дозволяв плакати у свою візитку. - Ми наженемо втрачений час.

Що за перепади настрою у неї? Я ніяк не зрозумію що с нею не так.

- Що таке! - Сопілка відсахнувся від мене, коли я підійшов до групи рейдерів у центрі залу, - хіба можна так лякати? Ти б себе в дзеркало бачив! Чорніше Попелу!

Я здорово обгорів, це правда. Армагеддон не пощадив не тільки мого здоров'я, але і зовнішнього вигляду. Я подивився на свої руки й здригнувся - дві кострубаті головешки. Я догадався, що обличчя моє зараз теж красою не блищить.

- Так йому і треба, - неприязно сказав Стоун, - я через нього згорів у цьому пеклі. Спекотна смерть. Навіть під цими ліанами здохнути було приємніше.

- Нє-нє-нє! Ліани - це реальна жесть, - заперечив Сопілка, - мені одна в рот залізла і всередину проросла. Від цієї смерти мене до сих пір нудить. По-моєму, краще згоріти.

- Сама жесть, це коли павук тебе жере, - поділилася своїм враженням Хелльга. - Як він на мене стрибнув, вік буду пам'ятати!

- Великий павук ще нічого, - сказав попіл, - а коли я впав, а ці маленькі павуки повзають, повзають по мені й кусають, кусають - все укуси перерахувати можна. Так противно!

- Ні, хлопці, що не кажіть, но саме пекельне було від мінотавра помирати - заговорив Полум'я. - Лине на тебе такий бугай, здається - розчавить, і прямо в обличчя своєю сокирою, хрясь! Ось де жесть!

- Згоден, - похитав головою Дарк, - він мені разів п'ять, прям по шиї своєю сокирою рубонув. Досі клубок у горлі стоїть! Він, коли крутить своєю сокирою і потрапляє по щщах, здається що у тебе руки-ноги відлiтають!

- Весь цей інст - суцільна експлуатація різних людських фобій, - сказав Попіл, - павуки, змії, темрява, скажений амбал із сокирою. Розробники обіграють слабкості гравців - не кожен подолає розвинений страх. Сліпота, обплетіння, знерухомлення перед вайпом - явна експлуатація безпорадності. Більшості гравців такий інст проходити буде страшно і гидко.

- Мені й було боязко й противно, - вигукнула Пил, - особливо, коли павук на голову впав.

- Ти молодець, - похвалив ee Попіл, - впоралася краще, ніж я очікував. В цієї грі в інст можна ходити тільки з людьми, у яких сталеві нерви. Занадто явно розробники експлуатують страхи. Для закріплення інтересу до гри їм корисна стимуляція регулярних викидів адреналіну. Але вже дуже відверта виходить стимуляція страху. Буде вироблятися адреналінова залежність.

- Не переживай, - сказав Полум'я, - адреналінових наркоманів в іграх повно, особливо серед пвпшніків. Серед аренщиків взагалі кожен другий. Капсули справляються. Екстремали у віртуальних світах значно безпечніші, ніж на вулицях. Розробники - не новачки, напевно врахували цей нюанс.

- Навпаки, - додав Стоун, - зазвичай в іграх у PvE не вистачає екстриму. Страшнувато, звичайно, але ж цікаво було. Не нудно. Добре, що ми до кінця дійшли. З огляду на ваші постійні розбірки, це майже неймовірно.

- Це тому, що ти не дівнув! - повернув я йому комплімент, - наступний раз не квапся здаватися.

- Наступного разу не буде. Ви й так чимало нерви нам з Полум'ям погризли.

- А де Айс? - запитав я, щоб змінити тему. Крім того, мені було цікаво дізнатися, як спрацював Армагеддон, з підвіконня або довелося висовуватися назовні.

- Немає його, - відповів Сопілка. - Пропав.

- Як пропав? - здивувався я.

- Не реснувся. А по дорозі з респ ми його не зустріли.

- Його, напевно, відключило від гри. Якщо він з якого-небудь госпітального стаціонару грав, його діскануло за таймером, - сказав Полум'я, - або він впав з вікна.

- Ти прикинь, вдало вийшло! - розвеселився Сопілка, - скастував, і діскануло! А якби не встиг?

- Думаю, був би вайп, - сказав Стоун.

- Так був би вайп, - підтвердив Попіл. - Скажу, що я в Армагеддон не вірив. Трохи бабл не засолив про запас.

- Чому ж не засолив? - посміхнувся я.

- Ти так відчайдушно заорав! Рефлекс спрацював. Добре кричиш, Удар!

- Хороші рефлекси, Попіл!

- Я ачів отримав, - розповів попіл. - Останній хто вижив в спекотному бою. Рідкісне вміння на абсорб масових пошкоджень! Не дарма в рейд сходив. Дякую всім! - гаркнув він.

Нічего собі! Попіл отримав вміння прямо тут!

А я повинен шукати якихось Наставників Смерті. З іншого боку, в мене і місця для вміння вільного немає. Як же я вижив то? Адже якщо прочитати опис ачівки, то і здоров'я і мана і дух опустилися до нуля. Може, мене хтось воскресив?

Якби я не помер, Попілу б ачівкі не дали - дуже вже буквальний в її назви сенс. Як можна в грі померти, але не померти? Що трапилося? Поки я обдумував це, як здавався мені важливе питання, рейдери показували Попілу свою заздрість. Тому про свої досягнення, я віддав перевагу мовчати.