РОЗДІЛ 34. Третій бос

ГЛАВА 14. Третій бос.

 Сопілка рушив вниз, за ним поспішила Хелльга Дарк, Клові, потім в чергу охочих вклинився я, а за мною всі інші. Сходи вниз виявилися такими ж вузькими, як протилежні, що вели до входу. Ми всі так само рухалися по них ланцюжком один за одним.

- Під ноги дивіться, дивіться! Павучки повзають - ті самі! - пролунав знизу застережливий скрик Сопілки. Під ногами нічого не було видно, світло факела погано відбивалося від стін, а Сопілка, який його ніс, перебував істотно нижче по сходах і трохи за вигином стіни. Я доторкнувся до стіни рукою, на всяк випадок, щоб як в реалі постаратися втриматися, якщо наступлю в темряві повз сходинки – пальці занурилися в щось м'яке, як у вату.

- Якийсь мох на стінах, - пролунало над головою бурчання Полум'я, - А нагорі скрізь був камінь. Не видно нічого.

- Якесь передчуття у мене неприємне, - насторожено виголосив Стоун.

Раптом пролунав короткий вереск Хелльги й крик Сопілки. Світло факела різко провалився вниз і раптово зникло. Настала повна темрява.

- Що таке? - хрипко виголосив ззаду Стоун.

- Не подобається мені це! - сказав Полум'я. - Сопілка, що трапилося?

Сопілка не відповів.

- Хелльга! Що у вас? - закричав я. Хелльга не відповіла теж.

- Дарк? - запитав я у темряву.

- Тут я, - напруженим голосом відповів Дарк. - Якого біса ми поперлися сюди з одним факелом?

- Ти мене питаєш? - обурився я. - Сам-то чого не взяв? Де хлопці? Ти бачив, що відбувалося?

- Ні біса я не бачив! - відповів з темряви Дарк, - як провалилися кудись.

- Може, тут якісь пастки? По шляху до скарбів було б логічно! - висловив здогадку Полум'я.

- Арррх! - зверху пролунав гучний рев Попелу і звук ударів його щитом. Відразу за ним заверещала Пил.

- Що коїться? - голосом, який до тиха сів, запитав Клові.

- Біжи-і-і-і!!! - крик Пилу обірвався на довгої "і-і-і". І це викликало паніку.

- Летимо звідси, - крикнув Клові. Я відчув поштовх в груди. Потім ще один.

- Да свалі ж ти зі шляху, - шаленим голосом пошепки прошипів Дарк близько-близько, - Наверх, давай наверх!

Так само близько чулися нескладні звуки, які видавав Клові. Дарк ткнувся в мене ще раз. Обійти мене він не міг - не було місця. Зіштовхнути або зрушити з місця теж - гра накладає жорсткі обмеження на фізичний вплив гравців один на одного. 

Мені потрібно було притиснутися до стіни, щоб пропустити його, а йому протиснутися повз. І він бився в застиглого мене, як мошка в скло, а в нього так само бився Клові. Я розвернувся й уткнувся руками у Полум'я, який йшов слідом за мною, відчувши ще один поштовх у спину.

- Я не можу зрушити - простогнав Полум'я, - якась слабкість накотилася.

Здогадка блискавкою блиснула в моєму мозку.

- Павучки там, нагорі! - я провів по собі руками, але нічого не знайшов. Став тупцювати на своєму місці - під ногами знайомо захрумтів. - Пробуйте топтати!

- Не видно! Їх не видно! - Клові був у паніці. З ним треба щось робити.

- Клові, вниз біжи! До виходу! - крикнув я йому. Є там вихід чи ні, але перевірити не завадить. От нехай і перевірить.

- Я теж! - крикнув мені просто у вухо Дарк, і поштовхи в спину мені припинилися.

- Полум'я, як справи? - запитав я невидимого Полум'я. Полум'я не відповів. Я простягнув вперед руки й не намацав Полум'я, який тільки що стояв прямо переді мною на відстані витягнутої руки. Невже впав? 

Я присів поширюють руками по сходинках, натрапив на павучка і гидливо відкинув його вбік - на дотик павучок був якийсь вологий і м'який, як сосиска. Брр. Полум'я на підлозі не виявилося.

Раптом у мене над головою щось промайнуло, я так і застиг півприсядом. Щільний потік повітря я відчув буквально гривою і рогами. Що це було? Потім вище по сходах почулося знайоме тринькання тятиви. Кудись стріляє Тірейнджер.

Я не встаючи, на карачках поповз вгору по сходах. Мої руки занурювалися в м'який мох, яким вони були покриті. Чувели зі шкіри, які я носив, не дозволяли відчути, на що я ступав, але долонями я покриття відчував прекрасно – щось схоже на пуховий килим.

Я дивувався, де всі? Ззаду йшли не тільки Полум'я і Стоун. Раптово зниклі не тільки Попіл з Пилом, які встигли подати голос, але й Айс з Тірейнджером. Чутно було тільки хлопки тятиви. 

Цікавість штовхала мене вперед. Не побачу, так хоть помацаю - я подумки посміхнувся. Як же стріляє наш лучник у такій темноті? Невже у нього діє нічний зір? Він бачить, взагалі, куди стріляє? Якщо бачить і стріляє, то попереду ворог.

Я подолав три-чотири десятка ступенів досить швидко. Найбільш неприємним в цьому повзуновому марш-кидку були павучки, які потрапляли мені під руку. Попри мої очікування, нікого з групи я не зустрів, поки не виповз в кімнату, з якою починалася наша подорож. У цій кімнаті стояв Тірейнджер і періодично стріляв у темряву сходового коридору.

- Як ти в мене не потрапив-то взагалі? - запитав я его. Лучник у своєму стилі мене просто проігнорував. Випустив ще три стріли, потім раптово опустив лук і вийшов з кімнати в зал павука. Я спробував підвестися і не зміг, світ віддалився і посірів. Павучки покусали й мене, здоров‘я було ледь чверть.