РОЗДІЛ 13. Бій на дорозі

Ранком мене розбудила Хелльга. Наш вечір учора закінчився тим, що вона зняла нам кімнату в трактирі, і ми весело та й корисно провели разом час.

- Вставай лежень, сонечко світить, пташки співають!

Що мені подобається у віртуальних іграх, так це - просипатися бадьорим і повним сил. Капсула чітко контролює ритмічність фаз повільного й швидкого сну, розслабленість тіла й нервову активність. У гарній капсулі гравцеві потрібно мінімум часу на сон - три-чотири години.

Ого, судячи з таймера, люди із Блэк Темпл уже можуть на мене чекати.

- Красуня, які в тебе плани на сьогоднішній день?

- Досить розважатися, - Хелльга не так мене зрозуміла, - На сьогоднішній день у мене великі плани. Мені потрібно відвідати всі три села. Учора була виконана групова подія на ринку - продовження повинне чекати в однім із сіл. Так що я сподіваюся їх обійти.

- Через китайців як думаєш пройти?

- Я пройду через пагорби, я вже ходила. Це тільки хоробрі хлопчики як ви, ходять за зайцями втрьох. А такі спритні дівчата як я, справляються самостійно, - дівчина веселилася.

- А я домовився з друзями атакувати ранком китайців. Вони мене, напевно, уже чекають.

- З ким це?

- Може, ти їх бачила, три чорні мінотаври, помітна трійця.

- Зрозуміла про кого ти. У них головна гарна така дама - Пил. Ці?

- Так, ці.

- Сильний хлопці. Я бачила їх у справі. Пил я побила на турнірі. Піду з тобою, подивлюся.

- Пішли, я дуже радий. Така красуня зі мною - це піднімає мій статус, - я посміхнувся

- Ховай свій статус назад у штани. Людей налякаєш, - засміялася Хелльга.

За столиками в трактирі було порожнє. А на вулиці зібрався цілий загін. Командував Дарк - ділив незнайомих один з одним гравців на двійки. Хлопці добре постарався, зібрали справжній загін.

- Привіт Дарк, - сказав я - як успіхи?

- Майже все готове. О! Велика войовниця спустилася до простих смертних. Щось померло в лісі, - Хелльгу він знав

- Ти його теж розіпнула на дуельному колі? - запитав я.

- А як же! Дарк, повторити не надумав?

- Вистачить одного разу. Реванш буде на другому рівні.

- Сподівайся, слабачок! - прокинулася Хелльгіна єхидна.

- Ви обоє з нами?

- Я точно йду. Хелльга, ти підеш на китайців?

- Я бачу, ви серйозну силу зібрали. Так я з вами, спробую заощадити собі чимало часу.

- Удар, ти кого візьмеш у групу? Її або свого мага?

- Я можу брати в групу двох людей. Обох беру. А що, Айскрім з'являвся? Його не видне.

- Ні, не було його, - Дарк зацікавився іншим, - Звідки ця здатність? Як ти одержав можливість брати в групу двох?

- Так, розкажи Удар! Я теж таке хочу - Хелльга приєдналася до Дарку.

- За турнір у нагороду дали. Я думав, усім за перемогу дають, - викрутився я.

- Ні. Мені не дали. Дали вміння й рідку шмотку, - розгубилася Хелльга.

- Жалко. Це в поточних реаліях дуже потрібна річ - майже в усіх є групові бонуси, а велику групу зібрати неможливо, - заздри, Дарк, заздри.

- Ми вже висуваємося, - Дарк перемінив тему, - Бери тоді кого-небудь іншого. Маг може й не з'явиться.

Айс так і не з'явився. Ще десять хвилин пішло на різні організаційні питання, після чого загін рушив у дорогу. Замість зниклого в реалі Айса, я взяв у групу Сопілку. Крім нас трьох ще групи становили - Пил і Попіл, Дарк і Клови, який виділявся тим, що був без зброї, Чарн і ще один воїн із двуручником Кренн, а також два незнайомі маги із ціпками Стоун і Полум'я. Більшість зустрінутих мною мінотаврів носили дворучну зброю - чи то раса цьому сприяла, чи то більшість гравців були зосереджені на нанесенні пошкожень.

Сопілка сперечався з Хелльгою, та його підколювала. Зрештою, він не витримав.

- Навіщо ти взяв із собою цю виразку? Сил ні, її терпіти.

- Я нею любуюся! - що ще йому відповісти?

- Можна помилуватися чим-небудь іншим. Чимсь у чого немає настільки довгого язику.

- А ще вона вміє працювати з мечем.

- Я теж умію працювати з мечем! І язик в мене не такий довгий.

- Сопілка, ти просто ревнуєш, - Хелльга сміялася. - Не переживай, коротким язиком теж можна багато чого зробити, якщо потренуватися, ха-ха-ха.

- Злоязыка баба.

- Та й з мечем тобі краще потренуватися, Сопілка. У тебе такий великий… мє-є-єч! - вона особливим тоном виділила це слово - Ти завжди його двома руками тримаєш, коли тренуєшся? Він тебе потім не турбує? Ха-ха-ха.

- Не турбує, - буркнув Сопілку.

- А ти свій… ме-є-єч, завжди на плечі носиш? Тобі зручно, ха-ха-ха?