РОЗДІЛ 10. Трактир и полювання

РОЗДІЛ 10. Трактир и полювання

Магазин, у якому мене застало завершення події, перебував майже в арени. Іти уздовж магазинів я не став, пішов через центр. Коли мені залишалося метрів двадцять до центрального обеліска, я побачив, як реснувся гравець. Він повстав з мертвих з повним здоров'ям, духом і маною, одягненим і зі зброєю. Дуже приємно, що розробники подбали про гравців у цьому аспекті. Є гри, у яких повстаєш ослабленим, із частиною здоров'я й частково одягненим, ще потрібно чимало часу витратити на те щоб опорядитися  й повноцінно продовжувати відіграти. Воскреслий мінотавр, закинув за спину свій лук, струснувся й побіг до виходу з ринку. Кого це вбило? Легкийтанець. Не зрозуміло, сгенерованне це ім'я або він сам його вибрав.

Я пройшов повз обеліск, а потім почув, як позаду реснувя ще хтось.

- Айс! - я дуже сильно здивувався. Він обіцяв мене чекати, а сам примудрився десь здохнути. - Яким чином?

- Бичаче лайно! Я не тобі, - він побачив, як я підвів брови.- Я попався, як щиголь. Дуже кривдно мене прибили, Удар. А! Лянь спереду, бач, виродок драпає! Я йому… - він рвонув з місця й побіг за Легкимтанцем.

Я пішов слідом. Треба ж - бичаче лайно! Я здогадався, яку американську лайку люб'язна перевела мені система. Повинен сказати, лінгвопереклад дуже гарний, але не бездоганний. Бичаче лайо, смішно. Який же тут фільтр ненормативної лексики?

Вихід із площі був оформлений конов'язями, фургончиками, дрованицями й купами бочок. Тракт виходив із площі, брущатка обривалася й починалася жовта витоптана дорога, що йшла між двох барачного виду будинків у степ. Отут вже було багато варти - мінотаврів з ятаганами, і багато гравців. Музика десь грала.

- Уйшов, гад! - Айс повернувся з похмурим видом. Він умчався за лучником, що тікав у степ, але, схоже, не наздогнав. А якщо наздогнав, то своїм суперкастом у втікача не потрапив.

- Куди ти вляпатися встигнув? Ти ж казав, що будеш чекати на мене.

- Ну… Тебе не було, я з дівчинкою познайомився. Така вся, ммм, солодка, мила. Ну й вляпався.

- Хто тебе на респ відправив?

- Друзі того шустрого. Тупо все вийшло. Благодать така отут, квітоньки. Я якось не очікував ніякої підлянки. З тобою от на турнірі всі договірно вийшло, я й розслабився.

- Так що трапилося?

- Кажу же, познайомився з дівчинкою. Слово за слово розповів, який я великий маг. Вона попросила проводити в сусіднє село, каже недалеко воно - хвилин десять пішки. Сказала, мобів боїться - ті на дорогу виходять. Ну, а що - десять хвилин туди, десять хвилин сюди, пішов проводжати.

- Ім'я ти хоч запам'ятав?

- Забудеш тут. Мурмурмур. Таке от ім'я. Ти слухаєш далі?

- Ну, так.

- Вийшли ми от так по дорозі. Йдемо, балачки теревенемо, у дороги компашка сидить, теж так пасторально все навколо. Вони на багатті м'ясо якесь жарять, запах такий приємний. Вона мені каже, це мої друзі, давай, підійдемо. А що, давай, говорю. Підійшли, а вона їм, от вам людина за прохід. І далі пішла. Я спочатку не зрозумів нічого, а ті мені кажуть - хочеш пройти, мол, плати, і головне не моби, а гравці. Ну, я обурився, а вони мені заявили, захочеш пройти приходь із грішми й зарізали, виродки.

- Круто. А цей, звідки узявся, який тікав?

- Ну, я розлютився здорово. Реснувся, побіг прямо до них, і скастовав Армагеддон, круто жахнув. Забув сказати, представляєш, я за турнір випросив Армагеддон - це саме забійне заклинання в грі. Тільки воно поки слабке. Качати його треба. Я думав їх там усіх відразу й покладе, а здох, як бачиш, тільки один. Там лучник є, він просто вийшов з вогню й ваншотнув мене. У мене після каста тільки духу ледве й залишалося. От така історія приключилася.

- Даремно ти по них жахнув. Тепер вони тебе запам'ятають, навряд  чи тепер ти так вдало жахнеш.

- Що це взагалі за справи? Якісь розбійники! Мною, розплатилися за прохід як річчю якоюсь. Як таке може бути? Куди дивиться місцевий шериф?

- Скажу я, що ти сам винуватий.

- Скажу я, що не було ще такої гри, де мене мочили на порозі стартової зони. Якщо я ще раз зустріну цю гарненьку біч, яка мене туди затягла, то наступний Армагеддон буде її. Заслужила. До речі, я тобі дякую не сказав за турнір. Армагеддон, це крута нагорода. Так і хочеться швидше підняти рівень сотий і зрівняти з поверхнею яке-небудь місто, хо-хо-хо.

Айскрім, ти дуже дивний хлопець, подумав я, але вголос сказав інше:

- Мені одна людина розповіла, що дорогу перекрили китайці й фармят гравців на шмот. Правда, він не казав, що за прохід можна заплатити.

- На шмот? Як це?

- Ще одна людина сказала мені, що смерть тут оплачується штрафом на досвід і штрафом на шмот. Якщо тебе вбити, то з якоюсь імовірністю з тебе впаде шмотка.

- Чорт! Чорт, чорт, чорт. Моє кільце! Воно пропало!

- Яке кільце? На реген мани, що ти одержав на арені?

- Так. Його немає!

- Не пощастило тобі, оце так не пощастило. Вмер усього два рази, а дропнул саму коштовну річ. Воно, напевно, квестове було, називалося незвичайно.