РОЗДІЛ 9. Турнір Трьох Храмів - 2

Я припав до ґрат. П'ятий бій був так собі. Гравець-мечник вміннь не застосовував, рубав своїм двуручником мобів без вагань. Може бути, також вчасно не навчився використовувати вміння, як я.

Шостий бій виявився чимало цікавим. На арену, усього із двома мобами-мінотаврами вийшов лучник! Мінотаври були із посохами, так що виступав він за Храм Магії. Розуму не прикладу де він дістав лук. Напевно в Храмі  Магії сюжет дуже відрізнявся від того, що пройшов я в Храмі Духу. 

Якщо задуматися в моєму Храмі теж була неформатна зброя - я одержав кийок, на кухні був ніж і сковорідка, був присутній і майстер зброяр, який теоретично міг зробити будь-яку зброю… Заднім числом мені здається, що я не всі можливості використовував у своєму Храмі.

Лучник був профі. Він чітко командував своїми мінотаврами. Це були перші мінотаври на арені, які застосовували вміння. Виходить, можна було вмовити наставника навчити вмінню не тільки мене, а й мінотаврів послушників! Якось кривдно, коли гарні думки приходять не у твою голову….

Мінотаври-мечники вийшли на арену без гравця, тому одразу побігли на лучника. Той дав команду, один його мінотавр скастував повітряний потік, який загальмував супротивника. Мечники бігли, але вітер зносив їх назад. Лучник почав стріляти.

Щось подібне я зустрічав у багатьох іграх. Звичайно це було одне з базових умінь бійців далекого бою, часто називалося залп або множинний постріл. З лука зривається безліч стріл, кожна з яких летить у свою ціль. Стріли з його лука зривалися на диво - блискучі й смертоносні. Повітряна хвиля першого мінотавра закінчилася, відразу пішла команда, і другий мінотавр скастував таку ж хвилю. Незабаром після цього супротивники майже закінчилися, лучник розстріляв їх як у тирі.

Тактик! Заздалегідь усе продумав. І теж дивився бої, напевно, думає, що я йому не суперник. Якийсь час лучник бігав від останнього мечника, відбігаючи від нього по периметру арени. Бідний мінотавр був повністю без здоров'я, тримався на одному дусі. Він валандаючись рухався за лучником намагаючись дотягтися до того мечем, але лучник щораз уходив з під удару. Відкроковував назад і стріляв з лука.

- Ману регенить, точно! - розумний дядько. Єдиний, хто одержав незвичайну зброю, крім мене. У всіх інших зброя була звичайна. Лучник прострибав повз наші ґрати, аура була щільна, він був здоровий і з гарним запасом мани. Тирейнджер - прочитав я ім'я. Ого, він із тих, хто сам вибрав ім'я, тож виходить, уклався в півгодини. Сильний гравець, може бути - найдужчий  на турнірі.

Бій закінчився. Думаю, зараз повинна бути битва переможців. Цікаво, перетасують нас випадковим образом або суперників визначить сітка? Сітка ймовірніше, вважаю, лучникові потрібно дати відпочити. А значить проти нас вийдуть переможці першого й другого боїв, тобто дворукий боєць із дебафом і аое-маг зі своїми бурульками. У крижаного залишилося три побиті мінотаври, а в дебафера - майже повна група. Очевидно, потрібно бити сильного. І добре б зробити якось так, щоб маг розрядився в юрбу мінотаврів дебафера. Зробити це можна тільки одним способом. Їм і спробуємо!

- Воїни духу! Ми застосуємо хитрість. Коли ми зіштовхнутися з ворогом, будьте готові покинути бій і розбігтися! По нас торохне крижане заклинання, вискочити з нього найголовніше  завдання! Усі зрозуміло!

-Дааа!

Ворота відкрилися.

- За мною! До перемоги! - закричав я й вибіг з воріт, потрясаючи кийком.

- А-а-а! – з дикими криками побігли за мною мої мінотаври.

Я повторив маневр Тлінного, побіг уздовж стіни арени на більшу команду - команду дебафера. Уздовж стіни, щоб у крижаного мага не було спокуси накрити з упередженням тільки нашу групу, а то раптом він дурень. Але будь-якому дурневі ясно, що стіна обмежить аое область і вийде неефективно. Він, напевно, радіє - зараз ми зіштовхнемося, і всю нашу юрбу він накриє аое. Нам залишиться тільки вискочити, і добити дебафера, який, я певен, теж вискочить. А дебафер зараз ховається за спинами своїх бійців, тому потрібно пройти крізь них, не вплутуючись у затяжну бійку.

- За мною! Бити мого! - наші групи зіштовхнутися, почалася каша. Я розштовхував ворогів, пробираючись до них у тил. Давай маг, давай, не підведи. Зверху впала перша бурулька.

- Розбіглися! Розбіглися! - мої бійці пирхнули в сторони. Молодці моби, інструктаж інструктажем, а живий гравець міг би й забути. Я прорвався й рвонув далі. Бурулька впала на мене. Я вже весь покритий корою льодом, друга, третя - я вже не біжу, а йду. За два кроки від мене точно також вже бреде, дебафер, який тільки що біг. Але ж я рухаюся швидше його!

Обладунок, це може бути тільки обладунок - він захищає і від магічного впливу! Я вирвався з області крижаного дощу. Кірка льоду стала з легким шипінням випаровуватися, я швидше просувався. Ну, так я й думав - дебафер все-таки вийшов із зони ураження, але поки ще був покритий льодом і ледь ворушився.

Нагниська – йо! Що за ім'я? І не здогадаєшся, сам вибрав або невдало дісталося. Думаю все-таки  сам - в іграх повно таких нагибаторів. А в руках у нього кинджали. Діагноз ясний - людина вирішила робити вбивцю, а як же! Гра символічно натякає. От не люблю таких, крові вони завжди багато псують. Горизонтальний Перетин відправив Нагниську прямо в лід, який падав віртуальної пустоти. Де він і загинув через кілька секунд, розсипавшись на дзвінкі крижинки.

Настав час розібратися з магом.