Прибуття

Ден прокинувся від холоду.

Не від будильника, не від шуму машин за вікном і не від чергового повідомлення на телефоні, чи будильника. Його розбудив холод кам'яної підлоги, на якій лежала щока.

Невже я знову заснув за комп'ютером?

Він спробував поворухнутися, але тіло відгукнулося тупим болем у плечах. Хлопець повільно розплющив очі. Те що він побачив в першу чергу це стеля.

Величезна, височенна стеля, що губилася десь у напівтемряві. Масивні кам'яні колони здіймалися обабіч, наче стовбури стародавніх дерев. Між ними висіли довгі полотнища з якимись символами. Високо-високо горіли смолоскипи, і їхнє світло тремтіло на стінах, відкидавши тіні які танцювали незрозумілий танець.

Ден і не відразу зрозумів, що саме його непокоїть. Чи це сон, який перебрався в реальність. Чи він перебрав з енергетиком вчора. Але.. Але було надто тихо.

Не було гулу вентиляції, не було далекого шуму автомобілів, не було навіть звичного електричного дзижчання, яке він ніколи не помічав, доки воно не зникло.

Денис підвівся на лікті й озирнувся.

Величезна камяна зала яка заливалась від світла смолоскипів. Кам'яні чорні стіни, височезні вікна. Довгі дубові столи, на яких стояли срібні кубки й лежали залишки якоїсь бенкетної трапези.

 - Це що за тріп я зловив, ні, ні я хочу повернутись до своєї кімнати в гуртожттку. Я більше так не буду! Я вам обіцяю! Я і не вживав нічого ніколи. Це що за приколи?

— Але з іншого боку! Ну ні фіга собі. Декорації, звісно, потужні.

Голос прозвучав надто голосно, відбився від стін і повернувся луною.

Ден здивувався і ще декілька разіва пограв із своїм ехом. По вигукував різні непристойні слова що йому вертались. І він заливистим сміхом реготав, мотаючи головою і дійсно ще навіть не здогадувався куди він потратив.

Він раптом глянув на себе. Звичайні худі, джинси, кросівки. Принаймні те, у чому він заснув учора ввечері.

 А що було учора ввечері?

Пам'ять повільно почала повертатися. Квартира. Комп'ютер. Чергова гра, у якій він уже вкотре намагався пройти складний квест. Порожня чашка energy-напою. Втома. Думки про те, що завтра знову буде нудне навчання та рутина.

І дивне, майже дитяче бажання хоча б раз опинитися в іншому світі.

У світі, де є магія. Дракони. Стародавні руїни. Небезпека, яка хоча б не прикидається буденною сірістю. 

Та ну нахер не може такого бути!

Він згадав, як подумки сказав собі перед сном: От би прокинутися десь там. Хоча б раз.

Ден повільно підвівся на ноги.

— Гаразд. Якщо це сон, то я зараз прокинуся.

Він від душі ущипнув себе за руку.

— Ауч!

Біль був цілком реальним, і шкіра миттєво почервоніла. Це був не сон.

 — Та ну неможливо! Я усе своє життя мріяв про щось незвичайне. І тепер, коли це незвичайне, здавалося, чекало на мене прямо за цими колонами, я валяюсь тут.

Він різко піднявся і стрімко рушив на світло, що лилося з високої арки в кінці зали.

Чим ближче підходив до світла, тим сильніше відчував дивне хвилювання. Не страх — принаймні не зовсім. Це було відчуття хлопця, який стоїть перед дверима, за якими приховано все, чого йому колись бракувало.

Він пройшов крізь арку й зупинився, не вірячи своїм очам.

— Та ну на фіг…

Перед ним була величезна зала — значно більша за попередню, розміром із цілий стадіон. На іншому кінці було найбільше світла, і щось височилось, наче насип чи, в краю зали був обвал. Але ні! В дальньому кінці зали височів велетенський трон. І на ньому сиділа начебто жінка. 

Чим ближче він підходив тим виразніша ставала видовище. 

Постать була настільки величезною, що мозок відмовлявся сприймати побачене як щось реальне. Навіть сидячи, вона сягала висоти десятиповерхового будинку. 

Так це вже точно була жінка яка сиділа на троні.

Її обличчя було прекрасним, але не так, як обличчя звичайної людини. У ньому відчувалося щось неземне, досконале й водночас чуже. Довге волосся спадало з плечей хвилями, переливаючись від сріблястого до білого. Одяг, схожий на білий мармур, і тим був схожий на статую з далеку.

Вона не рухалася. Не було помітно навіть дихання.

Ден стояв, закинувши голову, і мовчки дивився на неї. Перебіраючи тисячі думок в голові.

Він тихенько зробив кілька обережних кроків уперед, і затих почувши поштовхи.

Він знову подивився на обличчя велетенської жінки.

 Можливо це якась богиня мене викликала на місію, з кучою бонусів а я к лох тут перелякався. 

А потім юнацька зухвалість узяла своє, і він немов старенький бетмен, чи ще чтаріший скай вокер, чи прости господі Сон Джи-Ву.

— Та невже?! — вигукнув Ден. — Гей! Богине! Агов!

Його голос пролунав величезною залою й повернувся луною, аж його заглушило самого.

Жодної реакції.

Він почухав потилицю.

— Гаразд. Можливо, це якийсь вступний ролик. Зараз з'явиться меню, вибір раси, класу… Характеристики, навички…

Він замовк. Усмішка стала ще ширшою.

— Магія!

Слово прозвучало так, ніби він щойно згадав пароль до скрині з незліченними скарбами.

Денис почав ходити перед троном, розмахуючи руками й розмірковуючи вголос:

— Так, спокійно. Спочатку треба з'ясувати правила. Якщо це інший світ, то магія точно існує. Якщо є магія, мають бути навички. Якщо є навички, повинні бути рівні, і здобуття. А якщо є рівні…

Він різко зупинився й зітхнув:

— Ну що ж ти за богиня така, якщо навіть не відповідаєш?

І саме в цю мить у голові майнула ще одна думка.

А раптом це й справді богиня? Не декорація. Не сон. Не гра. А справжня істота, здатна вирішувати долі світів?

Він повільно випростався, намагаючись надати собі якомога поважнішого та соліднішого вигляду.

— Перепрошую, пані. Я, звісно, не хочу здаватися неввічливим… — Він зробив паузу. — Але якщо ви збираєтеся відправити мене у світ мечів і магії, то я хотів би заздалегідь обговорити комплектацію.