Глава 2

Режисер з гордим виглядом почала збирати речі. - Поки не знайдуть нормальну принцесу, мене на цьому майданчику не буде, – нарешті промовила Дора. - Як же? - стурбовано перепитав директор. – Хіба це погана принцеса? Коси білі, очі блакитні - все, як по сценарію. До того ж вона добра, щира, ще й сирота... - Ян Антінович, - перебила його Дора. - У нас не гурток "Милосердя" і не притулок для сиріт. У нас зйомки фільму, і ми досі не зрушили з третього акту. А часу обмаль! - Ну гаразд, але дайте їй останній шанс, до завтра. Вона потренується. Правда, Луїзо? Луїза махнула головою, ледь стримуючи сльози. - А де принц? – стурбовано запитав директор. Адріан нарешті відвів очі від Луїзи і піднявся з крісла. - Гарно граєш, з тебе буде хороший актор. - Дякую, - сухо промовив Адріан. Всі розійшлися. Знімальний майданчик затих. Луїза стояла біля вікна і плакала. Всі її мрії були розбиті, життя зруйноване, а чотири роки в театральному інституті - змарнований час. Із гримерної вийшов Адріан. Він підійшов до Луїзи. Довга біла сукня ніжно прикривала її тіло. Адріан ніжно подивився на свою принцесу… Він вже не міг без неї жити… Луїза, помітивши постать свого принца, витерла сльози. - Ти плачеш? - тихо запитав він. – Це через те, що сказала ця дурна режисерка? Чесно сказати, я її ненавиджу. Вона сама нічого зробити не може, а зривається на всіх інших. А головне, що всі про це знають, але ніхто нічого не може їй сказати. - До чого тут Дора? - перебила Луїза. - Адріане, як ти не розумієш, все скінчено. Завтра вранці мене тут не буде, бо я не зможу зіграти цей клятий третій акт. І проблема не в тому, що мене виганяють, а в тому, що мої мрії розбиті. Моє життя розбите. А кому я тепер потрібна ? На її очах знову з’явилися сльози. - Сонечко, ти мені потрібна. Чуєш? Хочеш, підемо звідси разом, назавжди, куди ти захочеш?