Убий...

        Всім “руськоязичним” українцям присвячується.

Номер 17-й,  як завжди, ледве встигав на вранішню перевірку.  Він страшенно стомлювався за день та не висипався вночі. Боліли руки та спина від  напруги  біля своєї учбової бузуки,  від безперервних команд центуріона: “Люціанський об’єкт! Цілься! Стріляй!” І цілитись треба було добре, бо за кожне невлучення бузука карала - стьобала  енергетичним  батогом так, що  очі вискакували із зіниць,  два-три невлучення,  і  маєш втрату свідомості та  ще й два дні карцеру на одній воді на додачу.

Студіози центурії “Смерть люціанам” шикувались  на плацу,  намагаючись відігнати сон та мати свіжий і бадьорий вигляд. Центуріон Нейл дуже не любив, коли  студіози виглядали, як “мокрий цвіркень”, як  він часто казав.

  -  Студіози! Увага! Шикуйсь! – громовим басом закричав центуріон.

Сьогодні він сам мав вигляд мокрого цвіркеня, мабуть, отримав прочуханку на раді центуріонів. Це було і добре і погано, бо зараз на плацу він так їх ганятиме, що ненависна бузука здасться їм  ніжною та  ласкавою, як  власне  ліжко.

   - За що ми, циклопи, ненавидимо люціанів! – зразу ж почав центуріон декламувати вранішню молитву, так ні до кого і не причепившись.

   - За дикість!  –  радісно гаркнули студіози.

Молитва, дякувати Високому Володарю, була довга, і за цей час можна було доспати – тільки всі три ока повинні бути широко відчинені,  а рот повинен був кричати давно і навіки завчені слова молитви.

   - За хобітську мову! .. За двоокість!... За безрогість!...  –  справно кричали в лад студіози, хоча більшість з них спала – навчишся, коли хочеш жити!

   - За що ми будемо безжально вбивати безрогих люціанів, наших  ворогів?

   - За те, що  кажуть “шо” замість “чьто”!  Ха-ха-ха!  В цьому місці потрібно було взятися за живіт на похитатися з боку в бік.

   - За те, що їдять сало! Фє-фє-фє! Тут потрібно було зробити вигляд, що блюєш.

Ну, і таке інше.  Номер 17- колись спитав у центуріона, а що воно таке, оте “сало”, на що отримав дуже туманне пояснення, і , як він зрозумів, сам Нейл не мав уявлення, що то таке. Всі вони їли синтет-їжу, дуже поживну, як їм казали, але інколи надзвичайно огидну на смак.

Молитва закінчилась. Центуріони приготувались до кросу, але!

   - Студіози! Дякуйте Високому Володарю! Сьогодні день його Посвячення, тому він дарує вам день відпочинку - тихо сказав центуріон і заплющив два крайніх ока, неначе від болю.

   - Після сніданку ви будете дивитись фільм про Високого Володаря, а потім  фільми про війну Великих Циклопів з мерзенними люціанами – майже пошепки сказав Нейл і, похитуючись, пішов до їдальні.

Студіози помарширували за ним.  Номер 24-й, який стояв в шерензі попереду 17-го, повернувся до нього, та моргнув одним оком, посміхаючись.

   - А нашого Нейлика добряче вчора відлупцювали! – сказав він майже беззвучно,  одними губами.

Це було страшне порушення, але 17-й посміхнувся йому у відповідь. 24-й дуже йому подобався. Він був сильний та спритний, один з найкращих студіозів,  він не так стомлювався, як більшість, і в нього ще були сили інколи жартувати.

Фільм про ВВ 17-й майже весь проспав, виструнчившись на стільці та широко розплющивши очі.  Мало того, він ще і запам’ятав фільм, хоч і не усвідомлював його зміст.  Часто їх заставляли переповідати фільми і горе було тому студіозу, котрий не міг розповісти, що там показували.  А от фільми про війну 17-й дуже любив. Коли відважні кадети знищували мерзенних люціан, топтали їх,  тих, що звиваються по підлозі, черевиками, коли поливали їх волохаті  безрогі голови  вогняним шквалом бузук, о, це було прекрасно! 17-й вже не міг дочекатися, коли закінчаться його студії, і він зможе так, як Прекрасний Йорк, знищити літак з мерзенними, або як Відважний Янк, підірвати торгівельний центр з тисячами люціан.

Сьогодні був новий фільм, про Вогняного Карга, який спалив ціле місто дикунів люціан. Ну дійсно, невже вони не дикі створіння, ці люціани? В них навіть немає Великого Володаря, нехай вічно триває його правління, Який Дарує Їжу та Притулок Всім, немає Великого  Царя-Повелителя, що володіє всім - всім - всім. І всіма заводами синтет-їжі, і всією нафтою, і всім  газом, і всією землею, і  всіма нами, циклопами.  Він один тільки має право вирішувати, що, кому і скільки потрібно, і тому у нас на планеті порядок та  достаток. І  у кожного циклопа завжди є їжа та навіть власне ліжко! 

Раптом 17-й помітив, що 24-й дивиться на нього та посміхається дуже якось образливо, неначе він, 17-й, не студіоз останнього року навчання,  а якийсь школярик-малолітка.  Після фільму зовсім другий центуріон, не Нейл, провів їх до їх спальні, сказав, що Нейл захворів, наказав сидіти тихо, бо  саморучно всіх повбиває, замкнув їх, та й пішов собі геть. Це був рідкісний подарунок долі. 17-й не пам’ятав, чи в них було коли таке щастя -  залишитись самим, без роботи та без нагляду центуріона. Студіози попадали на свої ліжка та почали розмовляти між собою. 17-й підійшов до 24-го.

   -  24-й! Чому ти сміявся з мене там, у кінозалі? – спитав він.

   -  Ти такий  наївний! Невже ти віриш всім цим фільмам? –  дуже тихо сказав 24-й і засміявся.

   - Як це, наївний? Ти хочеш сказати... – відповів 17-й.

   - Так! Ти ж не дурний хлопець,  це все брехня - останні три слова тільки губами сказав 24-й.

17-й отетерів.  Раптом він подивився на все своє життя зовсім іншими очима, немов би 24-й відчинив трішки свою голову, і 17-й побачив там дещо страшне і  вражаюче, чому він ще не міг підібрати назви, чи якось це усвідомити та зрозуміти.

   -  Ти знаєш, ми не циклопи – дуже тихо і дуже серйозно сказав 24-й.

   - А хто?  - з жахом спитав 17-й, вже знаючи відповідь.

   - Ти знаєш – відповів 24-й.

   - Ні! - засміявся 17-й. Ти завжди любив жартувати! А три ока, а роги, а зріст! Ха, це ти наївний! – 17-й майже заспокоївся, приводячи сам собі ці докази власної “циклопності”.