Що сказати батькам?

Шон взявся проводжати Лару додому. Ввечері було доволі прохолодно, проте йти було недалеко і це радувало. Шон, попри всі відмовки Лари не проводити її до самого будинку, все-ж-таки зробив це. Вони зупинилися одразу біля підʼїзду дівчини і ще недовго спілкувалися.

—  Чи в тебе є таке відчуття, ніби ми починаємо нову історію? — спитала Лара.

— Насправді трохи є. Але тебе щось тебе хвилює, чи не так?

Лара похитала головою, що не було схоже на щире зізнання.

— Ти не думай, що від того, що ми стали парою щось кардинально зміниться. Просто насолоджуйся життям, як і до цього це робила, — провадив далі Шон.

— Стосунки, вони такі…жорстокі насправді…

Це було сказано доволі несподівано.

— Звідки ти це взяла? — допитливо поглянув на Лару хлопчина.

— Здається, для того, щоб ти це зрозумів, мені потрібно тобі розказати історію і пояснити, чому я тебе вихваляю увесь цей час.

— Слухаю тебе уважно, — той насупив брови і зробив серйозний, але насправді кумедний вираз обличчя.

— Це було не так давно, коли я перестала дружити з однією своєю найкращою подругою. Вона була на декілька років молодша за мене, але дорослою уявно ставала значно швидше. Отож одного дня вона закохалася в хлопця, що був саме мого віку і вони почали зустрічатися. Але через її стосунки вона все рідше спілкувалася зі мною та зі своїми подругами, вона ледве не стала одержимою на цьому хлопцеві. І все дійшло до того, що я просто почала недолюблювати її та її хлопця, і невдовзі ми посварилися. Згодом від однієї своєї приятельки я дізналася, що той хлопець її ображав, вимагав від неї бути такою-сякою, дико ревнував та іноді навіть не пускав на вулицю і говорив залишатися лише з ним. І потім, до того ж, він сам її й кинув. Я не знаю, що з тою дівчинкою зараз, але, здається, вона вже з кимось іншим. Отож після того побачивши все більше і більше таких прикладів, я, чесно кажучи, в один момент почала недолюблювати чоловіків і планувала все життя залишатися одною, адже на мою думку, це був значно кращий вибір, аніж зустрічатися і одружуватися з такими людьми, — Лара набрала в рот повітря, аби продовжити. — А коли я зустріла тебе, я просто не могла провести паралелей між тим, що я бачила і тобою. Ти здавався неначе янголом серед тих людей, тому я нахвалювала будь-які твої звичайні вчинки. Можу сказати, що я і дотепер тобою пишаюся за те, що ти — нормальний. Проте усі ці раніше сформульовані переконання мені заважають довіритися на повну тобі, бо я боюся, що зі мною теж так буде і що всі хлопці однакові.

— Звучить трохи заплутано, але я тебе зрозумів, — Шон став направду серйозний. — Знаєш, мені теж є, що тобі розповісти з цього приводу, але я думаю, що це можна зробити трохи згодом, адже це теж довга історія. Поки лише  я можу тобі сказати, що твої упередження та страхи можна зрозуміти. Саме тому я не прошу тебе поспішати кудись. Ми не так довго знайомі, лишень пів року, тому ми можемо продовжувати спілкуватися як друзі, проте знати, що нашу другу половинку займати не можна, — Шон підморгнув. — Я, чесно кажучи, так і планував, адже з кожним днем ти все різноманітніша і яскравіша. Мені потрібен час, щоб дізнатися про тебе хоч 70 відсотків.

Лара посміхнулася та обійняла хлопця:

— Я згодна, нам треба час. Але що робити з кулонами? Ми вже наче їх одягли і тут…

— Не знімай його. Ми ж не розстаємося, ми просто будуємо стосунки в своєму темпі і це добре. Стосунки — це не купа зобовʼязань перед партнером. Це просто звʼязок між двома людьми, що вирішили стати собі найкращими друзями, які будуть одне одного підтримувати в будь-якій ситуації. Ну, звісно, цей результат досягається співпрацею та взаєморозумінням. Тому не хвилюйся за це.

***

Розпрощавшись, друзі розійшлись по домівках. Лара довго не могла заснути після подій сьогодення та постійно крутилася на місці, намагаючись насильно себе вкласти в ліжко. Перед очима вже уявлялися сцени весілля.

На ранок дівчину зустрічала мама біля дверей. Передчуваючи щось погане, Лара зробила вигляд, ніби ще спить у ліжку та не бачить, що мама стоїть саме в дверному проході.

— Ларочко, доброго ранку! Тут тато приїхав, — ніжно сказала мама, підійшовши і поцілувавши Лару в лоба.

— О, тато? — сказала та бадьоро, видавши себе з головою.

Дівчина різко піднялася з постілі та побігла у вітальню зустрічати тата з відрядження.

— Тато, я так скучала за тобою! — вона обійняла його так міцно, наскільки вистачило сил.

— І я тебе радий бачити, сонечко!

І тут Лара ніби стала на місце глядача в театрі. Вона зрозуміла, що батьки Шона та її батьки насправді дуже схожі. Крім того, Ларині мама й тато завжди неупереджено ставились до її інтересів та вподобань, не засуджували, а навпаки — допомагали. А вона весь час боялася їм казати про, те, що їй подобається Шон і що вони вже з ним як пів року закохані одне в одного. Отож зараз дівчина вирішила не чекати, поки батькам все розповість сусідка чи тітка, яку вона випадково зустріне на вулиці, коли буде наступного разу гуляти з Шоном. Вона вирішила сама зізнатися й перебороти свій страх.

— А знаєте що? — сказала вона, потягнувши батьків до своєї кімнати та посадивши на край ліжка.  — Ми з Шоном одне одному подобаємося, — промовила, намагаючись вести себе якомога спокійніше та запобігти появі румʼянцю на щоках.

— Це той Шон, який був на новорічній вечірці? — спитав тато. — Ми ще тоді помітили, що ви одне від одного не відлипаєте, тому не важко було здогадатися, — посміхнувся він.

— Справді? — спантеличено спитала Лара, занервувавши, адже щось пішло не за планом.

— Авжеж, він за тобою постійно ходив, куди б ти не пішла та ви завжди сиділи поруч. Як тут не здогадатися? — додала мама. — Але Шон хлопець дійсно класний, він мені сподобався.

Нарешті Лара зрозуміла, що всі ті страхи, які вона до того відчувала, перетворилися в ніщо. Батьки ніяк не почали на неї тиснути, а говорили спокійно та розуміюче. Це було просто неймовірно, наче надвеликий камінь раптом зліг із серця і Лара змогла ще більше зблизитися з батьками.