Розділ 15

-  Адаме, зупинись! – шепотіла Єва, але він її не чув. – Зупинись! Відпусти мене! – почала кричати і відштовхувати від себе.

Адама переповнювало збудження, зупинитись він не міг.  В Єви почалась справжня істерика – вона била його кулаками, ридала, дряпала нігтями його спину і викручувалася неначе змія. Адам відсахнувся від неї, нічого не розуміючи.

-  Що, Єво? Що? Що сталося? – схвильовано запитав, намагаючись утихомирити свій запал.

-  Відпусти мене. Я не можу… – мовила схлипуючи Єва. – Пробач!

-  Ти якась ненормальна?! Якого я притаскався, взагалі, сюди? Я думав ти хочеш мене, скучила за мною, а ти… Корчиш із себе недоторкану. Теж мені… – підхопився, почав похапцем одягатись, не дивлячись на Єву.

Єва сиділа на ліжку прикриваючи оголені місця ковдрою. Вона не розуміла зараз саму себе, в неї раптом з’явилося лише одне бажання, щоб її залишили в спокої.

-  Пробач, - тихо мовила. – Адаме, пробач.

Адам скоса зиркнув на неї. Гнівно прошипів, насупивши брови і дивлячись з-під лоба:

-  Може хтось і буде няньчитися з тобою, але не я! Я звик все отримувати без вмовлянь. Прощавай, Єво! Тільки даремно час на тебе витратив. – зневажливо глянув в її бік, натягнув куртку, повернув ключ у замку, вийшов, гучно стукнувши дверима.

-  Ось тобі і вся любов, Єво!

Сліз більше не було, була лише порожнеча, в душі, у серці, в голові. А ще настало полегшення. Єва намагалася себе зрозуміти, адже вона бажала Адама, чекала на нього. Що раптом сталося з її почуттями? Адже було ж кохання? Вона відчувала страшенний потяг до нього, бажала близькості з ним. А тепер відштовхнула…

Єва підвелась з ліжка, натягнула на себе джинси, майку, светр. Вхопила телефон, намагаючись відшукати на сайті квитки на літак до Амстердаму.

-  Батьки говорили, щоб я переїхала жити до них. Ось і настав цей момент, наважитись зробити вирішальний крок. Все, досить блукати в пошуках щастя. Набридло. Там мені буде краще. Подалі від усіх моїх спроб знайти своє кохання. Ігор… він ніколи мені не пробачить… – вона продовжувала копирсатись в телефоні, відшукуючи квиток, вже хоча б куди-небудь, нехай не до Амстердама, то куди-інде, тільки по далі. 

Знайшла – до Брюсселя, купила, виліт завтра об одинадцятій.

-  Чудово! Брюссель! Нехай буде Брюссель, звідти рукою подати до Нідерландів.

Вона почала збирати речі у більшу валізу, вкладаючи найнеобхідніші.  На годиннику третя ночі. Єва повалилася на ліжко, згорнулась у форму ембріона і лежала не поворухнувшись деякий час, закривши очі. Далі зненацька лавина думок налетіла на неї, перемішалась, утворивши цілий вихор із уривків фраз, слів, спогадів… Перед очима Назар, Адам, Ігор… Чоловіки, які останнім часом не давали їй спокою. Чоловіки, які з’явилися в її житті всі і одразу. «Ігор… він мені ніколи не пробачить… Чому я одразу не змогла розібратися у всьому? Чому? Кохання було поряд, а я… я така дурепа!»