Розділ 14

Єва прокинулась і не могла зрозуміти, яка зараз частина доби – вечір, ніч чи скоро ранок? Темно за вікном,  в кімнаті темно теж і лише на невелику її частину потрапляло мляве світло від вуличного ліхтаря. Єва підвелась і сіла у ліжку опустивши ноги на підлогу.

Ігор напівлежав у кріслі, яке явно було йому замале. Як тільки Єва сіла, він одразу трохи підвівся і подивився в її бік, вдивляючись у темряві в силует Єви.

-  Все нормально? – раптом почула голос Ігоря.

Від несподіванки злякалась і ледь не зойкнула, бо зовсім забула, що не сама, і що Ігор залишився біля неї.

-  Вибач, я не хотів тебе налякати, - тихо сказав, і в тишині його голос  прозвучав якось дуже ніжно і звабливо.

-  Дякую, все добре. А зараз котра година? – запитала.

-  П’ята… – одразу відповів, а потім уточнив, - п’ята вечора.

- Ой, я вирішила, що вже ранок. Таке враження, що виспалась. – почала підводитись із ліжка і увімкнула невеликий світильник, що стояв на тумбочці.

Єва подивилась на Ігоря. Він огортав поглядом дівчину, очі його видавалися втомленими, але сповненими любові і відданості.

-  Так буває, Єво. Ти встаєш?

-  Так.

-  Якщо з тобою все добре і я тобі більше не потрібен, то я піду? – запитав.

-  Я дякую тобі за турботу, Ігорю. Ти справжній друг. – відповіла Єва, легка посмішка заграла на її обличчі. – Може ходімо на кухню, я швидко приготую вечерю, а потім вже вирішиш як бути. В тебе втомлений вигляд. Тобі відпочити потрібно теж.

-  Добре, ходімо. – посміхнувся у відповідь і встав з крісла, подаючи руку Єві.

На кухні Єва швидко відшукала чим можна поживитися. Ігор допомагав чистити овочі, вона смажила на пательні м’ясо, бо розуміла, що такому великому чоловікові потрібно добре харчуватися. Він уважно слідкував за кожним її рухом, за тим як у неї все швидко виходило.

-  Я не знав, що ти умієш готувати? – раптом запитав.

-  Ображаєш! – глянула на нього і підморгнула, швиденько перевертаючи шматочки м’яса на пательні.

Поки смажилось м’ясо, Єва нарізала овочі, а Ігор все намагався якось допомогти, але вона мало чого йому довіряла, хіба що нарізати цибулю.

Єва раділа, що Ігор не відмовився повечеряти з нею, а Ігорю було в радість побути поряд ще якісь декілька хвилин чи годин.

Коли вечеря приготувалась, Єва розклала по тарілках, нагорнувши Ігорю величезну порцію, а собі положила пару ложок.

-  Тільки не кажи, що я тобі багато насипала. – підставляла ближче йому тарілку та подала столові прибори. – Ти великий і тобі потрібно добре харчуватися! – ніжно посміхнулась йому.

Ігор весь вечір думав, як розпочати розмову про Адама, але все ніяк не наважувався. Єва ж помітила, що він поводиться якось  дивно, не як завжди. Взагалі-то Ігор не дуже говіркий по натурі, це людина, яка виявляє свою прихильність, чи любов своїми діями і вчинками. Коли наодинці з Євою, то іноді стає трохи не впевненим у собі, а то і сором’язливим. Незвично бачити таким велетня, для якого здавалося немає ніяких перепон у житті.

-  Як вечеря? – вирішила перервати несподівано завислу над ними тишу. – Тобі подобається?

-  Дуже смачно! – одразу відповів. – Спробував би я сказати, що погано?! О!! Тоді начувайся, Ігорю! – не полишав посміхатись Єві у відповідь.

-  А що, хіба не смачно? – удавано засмутилась Єва.

-  Єво, все смачно! Навіть дуже! Дякую! Ти чудовий кухар! – підбадьорив її.

Коли вони покінчили зі стравою і Єва поставила на вогонь чайник, Ігор все ж вирішив розпочати розмову.

-  Єво, я маю дещо тобі розповісти. І це буде дуже важливим для тебе. –  Ігор став умить серйозним, чим трохи налякав Єву.

-  Щось сталося? – тривожилась і вже не посміхалась, а уважно вглядалась у вічі Ігоря, намагаючись зчитати всю приховану від неї інформацію.

-  Єво, ти знаєш, як я до тебе ставлюся? – почав здалеку Ігор. – Ти мені не байдужа, і я хочу лише одного, щоб ти була щаслива. Єво… - трохи запнувся, потім одним махом все видав, –  у Адама немає дружини, він не жонатий і дітей у нього немає теж.

-  Як? – прошепотіла. – А документи які я бачила? Це що?

-  Дівчинко, не можна в наш час бути такою вже наївною. З сучасними технологіями і чорта підробити можна.

-  То він не жонатий? – знову запитала, щоб впевнитись остаточно.

-  Так, не жонатий і жонатим ніколи не був. І взагалі, у своєму місті він досить завидний жених. Той готель, в якому ти жила, йому подарував батько і він, як ти зрозуміла, його власник. А дівчат, які хочуть оженити його на собі, можеш лише уявити скільки.

Єва мовчала. Вона ніяк не могла повірити в почуте.

-  І ти це знав раніше? – запитала і пильно подивилась на Ігоря.

-  Так. – коротко відповів.

-  І нічого мені раніше не сказав? Тобі подобалось те, як я страждала? – в очах відчувалась докора і відчай.

-  Єво, як я міг здогадатись, що у тебе сталося? Мені зателефонував шеф і наказав, щоб я приїхав і тебе забрав. Я розумів, що з тобою щось не так, але не наважувався запитати. Насправді мені боляче було дивитись на тебе.