Розділ 11

Лише опинившись в літаку, Єва змогла справді розслабитись, випила заспокійливе, зручно розмістившись на сидінні, одягла беруші, закрила очі  маскою для сну і лише після того поринула в глибокий сон. Навіть опинившись в зоні турбулентності, Єва не відчула ніякого дискомфорту. Вона прокинулась, коли літак приземлився в Амстердамі. Пройшовши паспортний контроль і нарешті обійнявшись з батьками, відчула справжнє полегшення. «Добре, що я все-таки приїхала до батьків. – думала Єва, - Ніяка подруга не замінить мені щире спілкування з мамою. Моя мама – це найкраща подруга!»

Євині батьки переїхали до Нідерландів вже досить давно. Одного разу мандруючи цією країною, вирішили залишились тут назавжди. Звали з собою доньку, але вона відмовилась, вважала, що має жити самостійно, бути незалежною ні від кого і будувати своє життя. Батьки жили в невеликому містечку неподалік Амстердаму. Тож щоб до нього дістатися потрібно ще трохи проїхати потягом.

Саме ж містечко – досить затишне і привітне, кожен будиночок вицяцькований, не схожий один на одного. Атмосферою різдвяного свята був наповнений кожен дім, вулиця чи магазинчик.

Йдучи по вулиці, прикрашеній мерехтливими вогниками, гірляндами, різноманітними різдвяними фігурками, складалося враження, що ти потрапив в дитинство, в казку.

В Єви настрій був піднесений, трохи розвіялись тривоги і, правду казав Ігор, приємні емоції злегка лікували душу. Мимоволі погляд Єви ковзав по вікнах будинків, які місцеві мешканці не закривали ніякими шторами,і можна було спостерігати, як у святково вбраній кімнаті сиділа сім’я, хтось вечеряв, хтось дивився телевізор, а хтось бавився зі своїми дітлахами, які бігали, верещали і сміялись.

Нарешті дійшли до помешкання, де жили Євині батьки. Це був привітний і милий двоповерховий будиночок, вхідні двері в квартиру розміщувались прямо з вулиці, Єві це завжди видавалось якимось незвичним. В квартирі досить просторі світлі кімнати, які мама прикрасила до Різдва. На почесному місці стояла ялинка, яку Єва одразу помітила і покинувши валізу, як маленька дівчинка кинулась розглядати.

-  Єва, ти зовсім не змінилась! – сказала мама, з любов’ю дивлячись на доньку, яка вже роздивлялась іграшки на ялинці, торкаючись майже кожної.

Мама Єви – Наталія Вікторівна, не могла не налюбуватись своєю донькою. Не часто доводилось бачитись, а якщо і виникала можливість зустрітися, то намагалася якнайбільше уваги приділити своїй єдиній донечці. Мама у Єви була жінкою досить миловидною, злегка худорлявою та стрункою. Лагідна посмішка сяяла на її обличчі, особливо коли вона дивилась на Єву. З донькою вони були трохи схожі, як і Єва білявка з виразними небесно-голубими очима. Та що там казати – просто красуня. Євин татко – Олексій Дмитрович, дуже ніжно і трепетно ставився до своєї дружини і завжди мріяв, щоб у доньки був чоловік, який би любив її так, як він любить Євину маму.

Єва пройшлася по кімнаті уважно роздивляючись мамині різдвяні прикраси і раптом помітила в кутку гнома, так схожого на того, що їй подарував Адам. Зрозуміло, що це був не той гном, але дуже схожий! Спогади одразу повернулись, а серце боляче защеміло. «Це ж треба таке!?» - прошепотіла Єва.

Та біль, яку Єва намагалась розкидати, розпорошити, знову злетілась, зібралась до купи, перетворюючись в одну велику і важку грудку, яка глибоко засіла десь там біля її такого ніжного і полохливого люблячого серця.

«Що ж це тепер… мені кожен гном буде нагадувати про Адама? Так скоро я стану ненавидіти свято, яке для мене було найсвітлішим і найчарівнішим? Адаме, як тебе забути? Я ж намагаюся про тебе не думати, але ти як наркотик, який я спробувала і тепер отримала залежність на все життя?» - думки не давали дівчині спокою, вони роїлися в її голові, Єва їх гнала, а вони знову збігалися і міцно трималися гострими пазурами за болючі місця на серці.

Мама покликала Єву, тим самим відволікаючи від тих гірких спогадів, щоб показати для неї кімнату. Єва зайшла до кімнати, оглянувшись навколо, одразу помітила велике ліжко, біля нього тумбочку, на якій стояв симпатичний світильник,  шафу для одягу, зручні крісла і столик. Вона почала витягати свої речі з валізи,  розкладаючи їх у шафі, потім сіла на ліжко, яке було просторе і зручне, по гуцикала трохи на ньому, зробила висновок, що спатиметься комфортно і м’яко, можливо навіть занадто м’яко. Поклацала невеличкий світильник, що стояв на тумбочці і пішла до батьків, де на неї чекала святкова вечеря, яку мама підготувала до приїзду доньки.

В колі сім’ї, разом з батькам, настрій трохи поліпшився. Єва вже б і спати пішла, але боялася залишатися на самоті, бо помітила що як тільки сама, одразу всі думки повертаються і не дають їй спокою.

Мама бачила, що очі у донечки сумні, вирішила обов’язково в неї з’ясувати про все. І от коли Єва все ж наважилась піти спати, Наталія Вікторівна тихенько постукала до неї у кімнату.

-  Єво, можна до тебе, - гукнула і трохи відхилила двері.

-  Так, мамусю, заходь, - Єва чекала на неї, хоча вони і не домовлялися ні про що.

-  Донечко, зайшла побажати тобі доброї ночі і може трішечки пошептатися з тобою, - одразу не приховуючи мети свого приходу почала мама.

-  Так, мамо, звичайно, сідай біля мене. Я знала, що ти зайдеш. Мені необхідно поговорити з тобою. Тільки ти мене зможеш зрозуміти.

-  Донечко, я одразу помітила сум в твоїх очах, знаючи те, як ти любиш Різдво, то бачити тебе такою незвично. Що сталося у тебе розповідай? – турботливим і ніжним голосом говорила мама, присівши поряд на ліжко, в якому Єва вже сиділа, підклавши під спину подушку, обіпершись об неї та прикривши ковдрою ноги.