Розділ 10

Ігор у Віталія Всеволодовича працював досить довго. Він не тільки був за особистого водія, але і за охоронця також. Чоловікові років десь під сорок було, зросту височенного, кремезної статури, густі брови та темні очі, часто його погляд робили похмурим. Один його кулак, як голова завбільшки. Не дивлячись на свої величезні і часом відштовхуючі габарити – найдобрішої і найщедрішої людини варто було десь відшукати. Ігор часто виконував різні доручення боса, звичайно отримуючи за це щедру винагороду. Бос не шкодував грошей на тих, кому довіряв і хто завжди був готовий допомогти.

-  Єва, що з твоїм телефоном? – з порога одразу поцікавився Ігор.

-  Я виключила його і забула, - вона пошукала у сумці свій мобільний і увімкнула.

Одразу посипались повідомлення про вхідні дзвінки. Десять від Ігоря. Сім від Назара. І сорок вісім від Адама.

-  Навіщо він мені телефонував? – в голос сказала.

-  Бо хотів тобі повідомити, щоб ти швидко збиралась, літак вже о четвертій вечора. Летиш вже сьогодні! – одразу відповів Ігор і уважно подивився на Єву, - Чи ти про щось інше? Чи ти передумала летіти?

-  Ні, не передумала, - відповіла собі під носа, а сама щось без перерви клацала в телефоні.

Єва намагалася якнайшвидше заблокувати номер Адама, видалила, не читаючи, всі СМС від нього, всі фото, які залишилися в телефоні після різдвяного вечора. Вона намагалася зруйнувати всі шляхи до нього. Єдине в неї ніяк не виходило, це вирвати Адама із свого серця.

-  Єво, облиш той телефон, пора, - вхопив валізу і почав тягнути її до виходу Ігор, - сподіваюсь, що ти склала все необхідне? – запитав і знову подивився в її бік, - Ти мене хоча б чуєш?

-  Так, - відповіла коротко, продовжуючи знущатись над телефоном.

-  А він не може почекати? – поцікавився Ігор і нахмурив брови.

-  Ні, я повинна його заблокувати скрізь, щоб він не міг мені додзвонитись. – підняла нарешті очі на Ігоря і потім запитала, - А ти про кого?

-  Ти мене зовсім не чуєш? Ти думками десь, тільки не тут!

-  Пробач…

-  Ти їдеш чи ні? В останнє запитую? – дивився на Єву Ігор прижмуривши очі, не розуміючи, що робити далі – йти на вихід з валізою, чи, навпаки, викладати з неї речі. Погляд його знову похмурнів.

-  Нікуди я не поїду. Я передумала, – пильно подивилась на чоловіка, - Пробач, я завдала тобі клопоту.

Ігор однією долонею вхопився за лоба, примружив очі і покачав головою.

-  Жінки, чому ви такі всі цікаві? Добре, це не смертельно, зараз здамо квитки назад. Ніяких проблем!

-  Пробач. Я завдала тобі клопоту?! Я тобі зараз все компенсую! Я поверну гроші, які ти витратив! – з благанням дивилась на нього.

-  Я не про гроші, Єво! Я про те, щоб ти трохи підлікувалася приємними емоціями та позитивними відчуттями. Єво! От, що з тобою робити? – кинув біля дверей валізу і  важко ввалився на крісло, яке стояло в передпокої. 

-  Ще зранку я хотіла їхати, а зараз не хочу, – надула губи і насупила брови Єва.

-  Добре, у нас ще є час – на подумати! Я трохи посиджу тут, покімарю, а в тебе є рівно, - подивився на годинник, - в тебе півгодини на те, щоб прийняти остаточне рішення. – сказав схилився на спинку крісла, розстебнувши куртку, похилив назад голову і закрив очі.

-  Добре, - відповіла Ігорю, а сама пішла в кімнату і сіла на диван, схилившись на його спинку.

«Навіщо мені дзвонити стільки разів? Що ж він за людина така? Як так можна жити? В нього сім’я, а він не може заспокоїтись бігає за іншими жінками! – поринула в роздуми Єва, - Може все-таки поїхати? Ну, його все до бісової матері!»

Піднялася на ноги, почала вдягати на себе куртку, чобітки, шапку, закуталась шарфом, взяла в руку валізу і стала біля вхідних дверей.

-  Ігорю, я готова, поїхали! – з серйозним видом, впевнено мовила Єва.

Ігор глянув одним оком на неї, потім долонями потер лице, намагаючись якось себе розбудити і сказав:

-  Єво, а з тобою не нудно?! Ходімо! – підвівся з крісла і попрямував до виходу.

До аеропорту примчали швидко. Ігор посадив Єву на літак. І лише впевнившись у тому, що вона полетіла, і що вона в небі, пішов до свого авто, доповівши босу, що його наказ виконано.