Розділ 9

-  Нарешті я вдома і тепер можу все добре обдумати, - не помітила, як проговорила це вголос Єва.

Ігор уважно глянув на неї, затягуючи її валізу до квартири і схвильовано запитав:

-  С тобою все гаразд?

-  Так, - тихо відповіла Єва.

-  Я можу їхати додому і не хвилюватись про те, що ти можеш чогось накоїти? – допитувався Ігор.

-  Так, - знову тихо відповіла.

-  Єво, я буду час від часу тобі телефонувати, і якщо ти не візьмеш слухавку, приїду і виставлю двері, то ж якщо ти не хочеш, щоб я розгромив тобі квартиру, то пообіцяй, що будеш добре поводитись. – вирішив піти на крайні міри Ігор, бо хотів, хоч якось перестрахуватись.

-  Обіцяю, - шепотіла Єва.

-  Єво, то я йду, - і раптом торкнувся її плечей , намагаючись заглянути у вічі дівчини.

Єва не витримала і обхопила Ігоря обома руками, припала до його грудей, почавши гірко плакати. Ігор спочатку трохи розгубився, а потім обійняв її і  сказав:

-  Єво, дівчинко, все у тебе буде добре. - гладив її по спині, - Хочеш поплакати, то поплач. Хочеш щось сказати, чи накричати – скажи, накричи! Я зрозумію тебе, але не тримай це в собі. Тобі стане на багато легше.

-  Ігорю, мені так боляче, ти просто цього не уявляєш. Я покохала, але не того чоловіка… Я не знаю, як мені жити далі! – говорила, через ридання,  ледь вимовляючи слова Єва.

-  Єво, все минеться, я це знаю точно. Все налагодиться. – тихим голосом  говорив Ігор, всіма силами намагаючись заспокоїти дівчину. – Потрібно лише, щоб пройшов час. Тобі не можна залишатися наодинці. Ти маєш хоча б кудись з’їздити, щоб трохи відволіктись. Хоча б поїдь до мами, вона здається живе у тебе у Нідерландах? А це саме та країна, відвідавши яку отримаєш море задоволення та купу приємних вражень, і забудеш про негаразди. – вмовляв Єву Ігор, продовжуючи її тримати в своїх обіймах.

-  Так, мабуть, - вже трохи переплакавши заговорила, - Так, я поїду до мами. Але, мабуть, квитки на літак складно буде купити, Різдво все-таки?

-  Я спробую дістати тобі квиток на літак. – потім впевненіше повторив, - Я дістану тобі квиток на літак, чого б це мені не коштувало. Завтра ти полетиш до мами. Я тобі обіцяю!

Ігор лише, коли побачив, що Єва зовсім заспокоїлась, залишив її одну, бо тепер у нього було нове завдання – купити, чого б це не коштувало, квиток до Нідерландів та ще й у Різдво.

Єва захопилася тим, що почала перепаковувати свої речі у валізі, як раптом пролунав дзвінок у двері квартири. Вона вирішила, що це за чимось повернувся Ігор і одразу відчинила.

Біля дверей остовпіла, бо побачила Назара. Той одразу з порога почав:

-  Привіт, люба. Я прийшов вибачитись. Впусти мене, будь ласка, давай не будемо на радість сусідам влаштовувати у під’їзді виставу. – благав Назар, а в його очах був відчай.

-  Впустити, щоб ти знову намагався мене зґвалтувати? Але в тебе є перспектива нарватися на Ігоря, бо він має прийти. – вирішила нагадати Назару про існування Ігоря Єва.

-  Єво, пробач! Я не знаю, що тоді на мене найшло. Дозволь мені зайти, будь ласка. – благаючими очима дивився на неї.

-  Добре, заходь. Але цього разу, якщо щось подібне утнеш, я тебе… я тебе… - і вхопила вазу, що стояла на столику, - стукну боляче! Зрозумів? – погрожувала, це виглядало трохи кумедно і зовсім не страшно, але Назар не подав виду.

Він зайшов у квартиру, закривши за собою двері. Єва продовжувала у загрозливій позі з вазою в руці стояти навпроти нього.

-  Єво, я нічого тобі поганого не зроблю і не збирався робити. Я прийшов вибачитись…

Єва не дала йому договорити, перебила.

-  Я вже це чула. Вибачайся!

-  Вибач, кохана. Я такий йолоп! Розумію, що накоїв дурниць, але ж у нас не все так було погано, ми ж кохали один одного?! У нас були і приємні моменти. І таких моментів можна пригадати багато. Хоча б те, як ми їздили с тобою на відпочинок у Туреччину, - і його погляд посвітлів, а на обличчі з’явилась легка посмішка, - невже ти забула ті неповторні миті блаженства, коли ми були разом і нам добре було разом?! Я кохаю тебе, Єво!

Назар намагався достукатись до дівочого серця, яке стало таким холодним. Він хотів повернути Єву, і його наміри були щирі. Єва мимоволі опустила руку з вазою, потім поставила її на стіл, повернулась до Назара і заглянула в його очі, в яких читала благання, сум, примирення. Вона справді пригадала відпочинок разом з Назаром у Анталії , їх поїздку до Стамбулу. Про те, як її ледь не викрали у Назара з-під носа і як він стіною стояв за неї. Поїздка була сповнена пригод і веселощів. Єва аж посміхнулась пригадавши ті часи.

Назар бачив, що Єва потроху повертається до нього. Він наважився підійти ближче до неї. Боячись налякати, спочатку торкнувся її долонь, притулив їх до себе, цілуючи і шепочучи:

-  Єво, ми ж так багато часу були разом. І лише зараз, боячись тебе втратити, я зрозумів, що ти для мене значиш! Я кохаю тебе, Єво! – він наближався все ближче, вже намагаючись обхопити її стан. – Кохана, згадай, як нам було добре?! Хіба я не пестив тебе, хіба я не дарував тобі миті насолоди? Нам було добре разом, хіба не так? Я кохаю тебе, Єво! – продовжував шепотіти їй на вушко, цілувати шию, пестити її.