Розділ 8

Те, що відбулося після чарівної різдвяної ночі, сповненої надій та сподівань, розбило серце Єви і розтоптало її душу.

- Невже я заслуговую лише на те, щоб поряд зі мною були чоловіки, які змушували б мене страждати? Як я могла взяти і з головою влізти в таку халепу? Вуха розвісила, спокусилась на солодкі слова… Невже в  мене на лобі написано, що я наївна дурепа? Як тепер жити? І як можна хоча б комусь вірити? Я приречена на самотність? – сльози стікали по щоках, а Єва шепотіла, - Я справді закохалась! А тепер так боляче… дуже боляче… Я повинна сьогодні ж поїхати додому і тільки б подалі від цього місця… і від цього чоловіка. Я не повинна плакати, але сльози самі котяться і я не можу їх зупинити.

Єва вхопила телефон і швидко набрала номер Віталія Всеволодовича. Він одразу відповів на дзвінок веселим голосом:

- Веселого Різдва! Єво! – було чути, як він сміявся у слухавку і комусь ще щось казав.

Там де він було гамірно і весело, чути музику, свято у розпалі. Єва наважилась нарешті сказати:

- Віталіє Всеволодовичу, допоможіть мені, будь ласка.

- Єво, щось сталося? Тебе хтось образив? – почувся його схвильований голос і враз затихла музика і сміх. – Єво, не мовчи! Кажи, що сталося?

- Мені потрібно додому…Терміново...Прямо зараз…Пробачте, що зіпсувала вам свято, але мені дуже терміново потрібно додому! – крізь сльози говорила, намагаючись чітко вимовляти кожне слово.

- Зараз до тебе приїде Ігор. – впевнено сказав бос і чути було, як швидко дав комусь якесь розпорядження, а потім продовжив, - Єво, дитинко, все буде добре. Зараз Ігор приїде і відвезе тебе, куди ти захочеш. Чуєш? Не хвилюйся? Що сталося розкажеш мені потім, при зустрічі. А той, хто тебе скривдив, отримає такого прочухана, що вибачатися ще буде перед тобою на колінах.

І справді Ігор дуже швидко примчав до готелю. Єва ледь встигла зібрати свої речі у валізу. Гнома вирішила залишити.

- Ну, що, друже, - звернулася вона до іграшки, - ти мені дуже подобаєшся, але я вимушена тебе залишити. Пробач, ти будеш постійно нагадувати про свого господаря, а я цього не хочу! Я повинна забути про нього. Прощавай! – з сумом подивилась на гнома.

Потім глянула на букет троянд, якими вона любувалася так не довго і який залишався все таким же шикарним. 

- На жаль, але мені ніхто ніколи не дарував таких квітів…

Взяла валізу і вийшла з номера. Швидко все владнала на рецепції і пішла до виходу.

Коли виходила побачила ту жінку, що приходила до неї вранці. Вона провела Єву колючим поглядом і натягнуто посміхнулась. Єва не могла дивитись їй у вічі, було соромно. З голови не виходила фраза: «Мені потрібно, щоб ти залишила мого чоловіка у спокої! Чуєш?!» Одразу перед очима пролетів епізод зустрічі з цією жінкою.

Вона з’явилася сьогодні рано вранці і постукала у двері номера. Єва відчинила, спочатку вирішила, що це обслуга, але потім подумала, коли побачила за її спиною двох малолітніх хлопчиків, що помилилися номером.

Жінка виглядала розлюченою, чорні очі віддавали холодом і пронизували неначе наскрізь все тіло Єви, губи помітно підкачані, злегка пухлі і великі, міцно притиснуті. Глибокий виріз на її шовковій кофтині видавав хвилювання, жінка важко дихала, від чого її пишні груди ходили ходуном. Здавалося вона готова була стрибнути на Єву, вчепившись своїми довгими і гострими кігтями їй у горло. Хлопчаки трималися за її кофтину і скиглили:

-  Мамо! Мамо! Ходімо звідси!

Єва із здивуванням дивилась на них, а потім запитала:

-  Що вам потрібно?

-  Мені потрібно, щоб ти залишила мого чоловіка у спокої! Чуєш? – загарчала незнайомка.

-  Якого чоловіка? Ви це про кого? – ніяк не могла зрозуміти, про кого вона говорить.

-  Адама! Так стало зрозуміло? – зашипіла вона, а її очі налилися кров’ю.

-  Адама? – тихо мовила Єва. – Як? Він же не жонатий?

-  А ти впевнена в цьому? Так от! Одразу по суті. Ось, дивись, - і тикнула в лице Єві якийсь папірець.

Це було свідоцтво про шлюб! Жінка тицяла ним перед Євиними очима і вказівним пальцем, з нігтем довгим гострим пофарбованим червоним лаком, тикнула на рядок, що вказував, що це свідоцтво про шлюб. В якому чітко було написано: Богословський Адам Андрійович, Богословська Марина… і далі Єва вже нічого не бачила, її очі застелили підступні сльози. Потім витягла ще два папірці, і теж почала розмахувати ними перед очима Єви. То були свідоцтва про народження тих двох хлопчиків, що ковтали сльози і тихо стояли, тримаючись за мамину кофту. В свідоцтвах чітко був вказаний батько хлопчиків – Богословський Адам Андрійович.

-  Вибачте, я не знала, що Адам жонатий!, - ледь чутно промовила Єва, відчуваючи, що її ноги почали терпнути і вона зараз знепритомніє.

-  Що мені твої вибачення?! Слухай, краля, - шипіла жінка, тикаючи своїм гострим нігтем в Єву, -   я хочу тебе попередити, що Адам скільки не гуляв на стороні, а завжди повертався до мене. Таких шльондр у нього знаєш скільки було?! А кохає він лише мене. Трохи погуляє і до мене та дітей повертається, - потім наблизилась ближче до Єви і зазирнула їй у вічі, продовжуючи гарчати, - Так що по-доброму, не руйнуй нашу сім’ю. Знаю, буде співати тобі, що немає в нього ніякої дружини, і немає ніяких дітей. Але завтра на колінах приповзе і буде проситися, щоб назад повернутись. Так що дивись, краще забирайся звідси і їдь додому. Так буде краще всім! – на останок розвернулася до хлопчаків, вхопила їх за руки і рявкнула, - Ходімо, хлопці!