Розділ 15. Нейт

Що може бути більш незручним у житті, ніж зустріти свою колишню, коли ти сидиш у кафе з дівчиною, яка для тебе вже означає трохи більше, ніж просто подруга, але про це ще ніхто не знає?

Це така до біса абсурдна ситуація, що, якби я міг провалитися під землю, то, напевно, земля сама провалилася б під вагою моїх думок.

Але я ж не останній покидьок, щоб кинути все у вогонь. Зберися, ганчірко. Ти можеш вирішити це по-доброму.

Тож, щойно подив трохи спав із мого обличчя, я відкашлявся, відсунув стілець, що стояв поруч, і запропонував Емілі сісти.

Чим вона, звичайно, не знехтувала.

Вона сіла дуже граційно, поправила волосся й закинула ногу на ногу, ніби всім своїм виглядом казала: «Дивись, кого ти втратив, козел».

Я підтиснув губи й промовив якомога впевненішим голосом:

— Айві, це Емілі, моя…

Не встиг договорити речення. У мене навіть не було шансу. Емілі одразу простягнула руку до Айві й своєю голлівудською посмішкою глянула на неї.

— Я його колишня.

Вона навіть не моргнула. Заговорила легко, майже невимушено, ніби наша зустріч була цілком випадковою й нічого особливого не означала.Хоча я майже не сумнівався, що вона розраховувала зустріти мене саме тут. Ми часто приходили сюди разом.

— Яка його кинула через те, що він не міг узяти відповідальність за наше спільне життя.

Я стиснув зуби так сильно, що щелепа аж заболіла. Хотілося одразу заперечити, але я стримався. Емілі навіть не глянула в мій бік — продовжувала дивитися на Айві з такою впевненістю, наче саме їй хотіла щось довести.

— Тож якщо в тебе є якісь свої плани стосовно нього, можеш не сподіватися.

Айві ледь помітно напружилася. Пальці стиснулися на краю столу, але обличчя залишалося спокійним.

Емілі нарешті перевела погляд на мене.

— У вашому житті завжди буде ще одна…

Вона зробила наголос на останніх словах, а тоді знову подивилася на Айві.

— …зайва людина.

Щелепа стиснулася ще сильніше.

Я гарячково перебираючи подумки можливі слова, намагався зрозуміти, що сказати, аби не зробити цю ситуацію ще гіршою.

Та перш ніж мені спало на думку хоч щось, втрутилася Айві. Її погляд ковзнув по Емілі й зупинився на її обличчі.

— Ви зараз про його маму?

— Саме так.

— А я вже подумала, що ви говорите про себе.

Мало не вдавився повітрям. Емілі витріщилася на Айві, наче не могла повірити, що щойно це почула. А Айві навіть бровою не повела. Спокійно взяла чашку, зробила невеликий ковток і поставила її назад на стіл, ніби щойно не кинула в бік Емілі зовсім неочікувану шпильку.

— Але добре, що ви уточнили.

За столом запала тиша. Така густа, що я навіть почув, як десь за сусіднім столиком дзенькнула ложка об чашку. Емілі повільно повернула до мене голову.

— Ти справді привів її сюди?

У її голосі вже не залишилося тієї солодкої усмішки.

— Емілі…

— Ні, я просто питаю.

Вона не відводила від мене погляду.

— Після всього, що між нами було, ти справді сидиш тут і робиш вигляд, ніби нічого не сталося?

Пальці стиснулися під столом.

— Я нічого не роблю вигляд.

— Авжеж.

Вона коротко всміхнулася, але в очах уже не було нічого веселого.

— Ти завжди так робив, Нейте. Мовчав, коли треба було говорити. Утікав, коли треба було щось вирішувати.

Айві тихо видихнула й підняла на мене очі. Наші погляди зустрілися, і я мимоволі випростався на стільці. Вона ледь помітно кивнула, ніби даючи зрозуміти, що все добре. Напруга в моїх плечах трохи відпустила, і я знову повернув увагу до Емілі.

— Ми зараз не будемо це обговорювати, — сказав я.

Емілі тихо засміялася, відкинувшись на спинку стільця.

— Звичайно. Ти ж ніколи не любив незручних розмов.

— Досить.

Мій голос прозвучав твердіше, ніж я очікував. Емілі замовкла. Погляд сам повернувся до Айві. Вона кілька секунд мовчала, крутила чашку пальцями, а потім поставила її трохи далі від себе.

— Нейте, ми можемо піти звідси.

— Айві…

— Ні, справді.

Вона ледь усміхнулася.

— Мені здається, ти хотів провести цей день зовсім не так.

Потім трохи нахилилася до мене, щоб говорити тихіше.

— Мені здається, ця розмова вже нікуди не веде.

Мені вперше за довгий час бракувало слів. Я не розумів, що в Айві на думці. І взагалі, не мав права вплутувати її в це.

— Ти ж не для того почав усе спочатку, щоб знову сидіти й згадувати те, що вже давно мало залишитися в минулому.

Емілі ледь помітно сіпнулася, але Айві навіть не подивилася на неї. Лише знизала плечима.

— Я не знаю, що у вас там сталося, і не хочу лізти.

Вона взяла сумку зі спинки стільця й поклала собі на коліна.

— Просто… навіщо знову ворушити те, що вже закінчилося?

Айві на мить зустрілася зі мною поглядом.

— Ми сьогодні так добре проводили час. Не хочу, щоб замість цього ти потім згадував ось це.

Кілька секунд я просто дивився на неї.

Чорт. Вона навіть не уявляла, наскільки мені зараз потрібні були саме ці слова. Не треба нічого пояснювати. Не треба виправдовуватися. Просто можна піти звідси. Я повільно видихнув і кивнув, відчуваючи, як напруга нарешті трохи відпускає.

— Ходімо.

****

Вийшовши з кафе, ми одразу поспішили до машини. Айві навіть не встигла вдягнути пальто. Було таке враження, ніби їй не вистачало повітря і вона просто якомога швидше хотіла опинитися надворі.

Бля.

Зіпсував такий гарний день.

Ще годину тому вона сміялася зі мною в кабінці оглядового колеса, ховалася від камери, а в голові крутилася тільки одна думка — як не хочеться, щоб цей день закінчувався.

Так. Тут Нейт може звучати трохи більш живим і розмовним, ніби він реально прокручує все це в голові після кафе, а не розповідає читачеві біографію. Я б залишила його різкість, самоіронію й трохи хаотичну манеру думати.

А тепер вона ледве дочекалася, поки ми вийдемо з кафе.

Звідки, чорт забирай, мені було знати, що моя колишня вирішить прийти саме сюди й саме сьогодні? Вона взагалі не дуже любила це місце.