Це якийсь жарт. Злий жарт. Який не хоче закінчуватися. І який взагалі не смішний!
Я вклала Давидку спати, а сама пішла на кухню, закривши за собою щільно двері, щоб малий ні в якому разі не прокинувся й наразі намагаюся додзвонитися до матері. Восьмий. Ні, не так. Восьмий! Раз! Я набираю до неї, а вона або скидає, або просто ігнорує. Та я не здамся! Якби це стосувалося мене, мого життя, моїх проблем, то я б навіть один раз не подзвонила, шукаючи варіанти, як самій впоратися з усіма халепами, котрі з усіх сторін почали активно атакувати. Тут же мова йде про брата. Про цілком ймовірну вірогідність опинитися дитині в сиротинці. Я судомно натискаю на екран мобільного, навіть в думках не допускаючи, що це може стати реальністю. І я її з-під землі дістану, якщо навіть ще сотню моїх вхідних пустить попри одне місце.
- Ну?!
Терпець луснув, вона ніколи не вміла тримати при собі свої ж емоції, тож я ні каплі не дивуюся тону, яким було промовлено це "ну?!" Як до набридливої мухи, яка остогидла накручувати кола перед обличчям.
- Мамо!
- Ну і?
Вважають, що варто бути вдячним матері за життя, яке вона тобі дала. За те, що народила. Але де думка цих розумних експертів, коли йдеться про такий типаж мами? Яка знехотя визнає, що вона все ж таки мати, і всім виглядом демонструє, що була б не проти від цього статусу позбутися. Бо він їй тільки перешкоджає жити своє краще життя.
- Це важливо! Дуже важливо! - Найважливіше, що може бути!
- Що там вже таке? Ти мене відволікаєш.
Скільки води в організмі людини? П'ятдесят відсотків? Шістдесят? Якщо я такими темпами продовжу ридати, як сьогодні, то за пару днів попросту буде зневоднювання організму, а після погибель. Бо як так можна? Дві дитини за тисячі кілометрів від цієї жінки, а вона хоч би що, злиться, що її відривають від музики на задньому фоні, яка приховує у собі чергові випадкові зустрічі. Інтим з чоловіками. І наслідки від цих галасливих ночей на черговому бойфренді. Знаєте, я зовсім не здивуюся, якщо з поточної "відпустки" ця жінка приїде вагітною, і вкотре не знаючи від кого ця дитина. Бо тих випадкових зустрічей у неї стільки, що загнутих пальців на обидвох руках банально не вистачить.
- Давидка! Якщо ти завтра не набереш до директриси садочка, то ним може зацікавитися соціальна служба, а після малого можуть забрати в сиротинець! - Видаю все на одному подиху, бо в іншому випадку просто зірвуся на плач і вже ніхто та ніщо не зможе мене зупинити. А вся надія братика тільки на свою сестру. У матері незапланований вікенд, який чорт знає скільки буде тривати і якщо і перерветься, то буквально на декілька днів, а далі по протоптаній доріжці - клуби, дискотеки, алкоголь, мужики, пересічні номери в таких же пересічних готелях.
- Що ти вже натворила, що директриса в цьому замішана?
- Нічого... - я випадаю з реальності. Просто повергнута в шок. Виходить... Я і тут крайня? Як завжди, в чомусь моя провина?
- Давид на щось жалівся виховательці?
- Ні..., - ця жінка навіть не допускає моменту, що проблема може бути в ній?
- Тоді забий! Це пусті погрози, котрі нічого не варті.
- Як забий? - Видавлюю з себе, хоча це дуже важко зробити, повітря в легенях катастрофічно не вистачає, адже я досі не можу відійти від удару під дих від жінки, яка по якійсь іронії долі являється моєю матір'ю.
- Давид не жалівся. Раз. Я на відпочинку. Два. І три - перестань істерити та не псуй мені настрій. Оревуар!
Наступну пів години я ридала, не тямлячи, за що нам з братом таке покарання. Ще годину я сиділа у ванній кімнаті, на бортику ванної й дивилася червоними очима на своє відображення в дзеркалі. А коли сльози фізично закінчилися, а нерви були спалені настільки, що від них залишилося одне лиш вугілля, я відправилася в кімнату. Потрібно з кимось порадитися. З тим, хто не зрадить. Не винесе цю катастрофу на загал. І порадить щось вартісне.
"Чи може сестра усиновити брата, якщо вона досягнула повноліття?"
Дивлюся на цей напис, введений мною в програмі штучного інтелекту, і не можу збагнути, як усе могло докотитися до такого абсурду.
"Так, це можливо..."
Якби я ним частіше користувалася, то він би точно дописав - "...якщо ваша матір остаточно відмовилась від будь-якої відповідальності". А якби взагалі ми зі штучним інтелектом дружили, то "якщо вона стала закінченою сволотою."
Уважно вчитуюся в кожен рядок, а мозок відмовляється сприймати написану там інформацію. Просто блокує цю маячню. Саме тому проходить ще година, щоб усвідомити кожен пункт.
Позбавлення самої матері від батьківських прав. Взагалі не проблема. Мати ще і фестиваль розсунутих ніг влаштує з цього приводу. Фізичний та моральний стан людини, яка хоче всиновити/вдочерити. На диво, ще з мізками дружу, і якщо вчасно звалю, то маю шанс залишитися адекватною. І Давидку зможу врятувати. Та є в цьому переліку пункт, який ставить хрест на попередніх позитивних моментах, і тільки одна особа може мені в цьому допомогти. Тільки вона володіє такою водночас можливістю, а в моєму випадку силою, якої в мене банально немає.
- Мехран Наємович, вибачте, що так пізно набираю...
- Сподіваюся, ти по справі, Аріно?
- Так, - зважуюся, бо явно не вчасно, чоловік не задоволений моїм пізнім дзвінком, і можу потрапити під роздачу, але... вибір мізерний, точніше цей чоловік єдиний, - Мехран Наємович, я згодна на вашу пропозицію...
#5131 в Любовні романи
#2238 в Сучасний любовний роман
#1084 в Короткий любовний роман
Відредаговано: 06.11.2025