Розділ 11

- Передзвоню, - випалюю в слухавку й тут же натискаю на червону кнопочку, всупереч словам подруги, які чутні в динаміку. Бо вона сама особисто сказала пару хвилин тому, що до мене має прийти помічниця. А не сам власник закладу. Який, знову ж таки зі слів Ельзи, ні до кого не приходить поспілкуватися віч-на-віч. А якщо приходить, то від цієї аудієнції не варто очікувати чогось приємного.

- З твого дозволу.

Відразу видно по людині, що вона не брошурки в метро роздає (при всій повазі до такої роботи). На чоловікові білосніжна сорочка, я б сказала накрохмалена, якби не шалена вартість цієї речі. І на її фоні чорні-чорнющі штани виглядають ще більше ефектно. І ефективно також. Ніби інь-янь. Ніби гра кольорів. Ніби відображення суті цього чоловіка. Що він може бути різним. Ніколи не знаєш, яка сторона коли біля керма.

- Авжеж, - і я не хочу мати з ним розмову тоді, коли його настрій буде кольору штанів. Тому запрошую пройти в роздягальню, при тому, що Мехран Наємович вже зайшов. І мій дозвіл йому попри одне місце, бо тут все його, починаючи від вішалок, закінчуючи мною, якщо я проберуся на посаду танцівниці.

- Дякую.

Щира посмішка. Начебто добра. Та водночас розслабитися в компанії цього чоловіка якось важкувато. Відчувається перевага. Його наді мною. Впевненість. Якої в мене немає. Сила. Яка в мене ніби і є, але до сили цієї людини ще працювати та працювати. Вдосконалюватися та вдосконалюватися.

- Ти Аріна, так?

Навіть зараз Мехран Наємович поводиться максимально звичайно. Пройшов до лавочки, сів на неї, обпершись на кабінку для речей та веде зі мною діалог. Там, де працюють звичайні дівчата-танцівниці. Де вони переодягаються. Де заробляють на шматок хліба. З подачі самого цього чоловіка. І він наразі в цій атмосфері. Не соромиться. І я переконуюся в правоті виразу - не місце красить людину, а людина місце. Цей чоловік буде виглядати будь-де неймовірно та витончено. Тут, в жіночій роздягальні. Десь на стадіоні, поміж сотні шаликів. В барі, поміж зівак, котрі прийшли скоротати час в компанії холодного напою.

- Аніта, так, - мені стає соромно. За те, що я поправляю чоловіка. Що смію йому перечити. Вдуматися тільки - мені ніяково за те, що я не Аріна, адже було б набагато легше, якби не довелося вносити свої корективи, а моїй мамі назвати мене Аріною.

- Ясно, це в Альбіни кретинізм, не може пару букв запам'ятати. На крайній випадок записати, якщо пам'ять відбило.

- Все гаразд, - поспішаю запевнити, бо на роботу не факт що візьмуть, а ворога в обличчі правої руки Мехрана Наємовича я вже собі нажила. Нічого при цьому ще навіть не зробивши. Всього три слова промовивши.

- Довго тягнути не буду, не маю ні часу, ні бажання все розсмоктувати. Ти прийнята на роботу, можеш вже хоч від завтра виходити заробляти.

- Дякую, дуже дякую, - новина приємна? Дуже. В моїй плачевній ситуації так тим більше успіх. Та чому Ельза говорила, що керівник не займається такими питаннями? Може, до неї прийшла помічниця, тому подруга вирішила, що і я почую вердикт з вуст Альбіни?

- Давай тільки так, Аніто, без рожевих замків, відверто, так? Я звик вести справи без підколодних ігор.

- Так, авжеж, - невже хоче попередити, що з ним ці ігри закінчуються не добре? Тоді я вже знаю про цей момент, та і не збиралася вляпуватися в пригоди. Народившись, я вже в одну вгрузла. Вже маю одну грижу, інша ні до чого.

- Щоб сюди потрапити, не обов'язково бути красунею з обкладинок журналів для мужиків. Варто бути трохи симпатичніше мене, щоб місцева публіка в сторони не розбіглася. Тож вітаю, ти симпатичніше мавпи.

- Дякую...

Не знаю, чи за ТАКЕ дякують, просто... Я взагалі не знаю, як на таке реагувати. З однієї сторони ніби образили, що в мені немає нічого особливого. З іншої - я не претендую на роль заморської красуні, і якщо Мехран Наємович не розглядає мене як сексуальний об'єкт, то це теж супер. Робота є? Є. Гроші будуть за неї? Будуть. Компліменти буде говорити майбутній хлопець. Майбутній чоловік. Мені ні до чого теплі слова від керівника. Між нами має бути тільки робота.

- Та я сюди не за цим прийшов, для таких формальностей маю Альбіну. Яка, як виявилося, і з такою дрібницею впоратися не може.

І який мене рогатий потягнув сказати, що я не Аріна? Побула б нею пару хвилин, помахала головою, відгукуючись на це ім'я, чоловік би навіть не дізнався правду, а після і взагалі про мене назавжди забув. Так ні, тепер я Аніта, виборола своє істинне ймення, але надибала собі ворога в лиці Альбіни. А вона тут головна. І тепер, скоріш за все, отримає перцю по п'ятій точці. Після ж всі ці фекалії приб'є до моєї пристані.

- Я маю до тебе пропозицію.

- Я Вас слухаю, - тремчу як кленовий листок, бо погляд Мехрана Наємовича, його рухи, внутрішній стрижень, зовнішній вигляд, все це видає його перевагу наді мною, і мені вкотре незручно стає за те, що він прийшов до такої як я з пропозицією. Що він взагалі зі мною розмовляє.

- Є можливість заробити. Добре заробити. Відносно швидко. Танцями, - додає чоловік, явно побачивши в моїх очах недовіру до зіставлення "добре заробити" та "швидко заробити". Зазвичай так розводять людей якщо не на шалені кошти, то все одно фінал епічний. Для лоха, якого обкрутили навколо пальця. - Я не скажу, що ти класно танцюєш. Були тут дівчата, котрі роблять це в рази ліпше, професійніше, відвертіше. Але мені потрібен саме такий типаж як в тебе.

- Який? - Цікаво, є в цього чоловіка постійна партнерка? Чи він робить їй такі самі компліменти? А то ніби й обгидив, а ніби й виділив з-поміж інших. Начебто похвалив, але відразу ж дав відчути землю під ногами. Інь-янь. Я не дарма це відразу помітила. В Мехрані Наємовичу ці протилежності поєднуються. Вони складають одне ціле.

- Коротко - натуральний. Розлогіше й не підбираючи виразів - без цицьок третього розміру, що з ліфона вистрибує при ходьбі. Без дупи, яку за три дні на мерсі не об'їдеш. І найголовніше - відсутність губисьок. - При цьому на обличчі чоловік читається відраза, ніби він не про губи жінок говорить, а про щось максимально огидне. Яке ще й поклали в тарілку й чоловік має це спробувати. - Якими можна тільки бенз з тачок висмоктувати, ні на що інше це штучне лайно непридатне.