Вона лежала на футбольному полі, дивлячись у темне небо. Тиша навколо здавалась майже оглушливою, лише легкий вітерець шурхотів травою. Вона чекала. Чекала, що хтось помітить її відсутність і прийде шукати. Але час минав, і ніхто не приходив.
Це було для неї непросто. Вона завжди була нетерплячою. Найпершою виходила на сцену, першою розпаковувала подарунки, не могла стриматися, щоб не відписати на повідомлення. Вона була людиною дії, а не очікування. Тому зникнути з життя інших — це був для неї виклик, завдання із зірочкою.
Вона не витримала. Дістала телефон і залізла в Instagram, намагаючись не переглядати історії, щоб створити враження, що їй байдуже. Що в неї є своє цікаве життя. Проте вона не могла довго утриматися. Пальці самі потягнулися до знайомих імен, до сторінок людей, які були їй важливі.
Веселі фото, яскраві відео, сміх. Всі розважалися, спілкувалися, ніби нічого не сталося. Вона бачила, що її товариші були онлайн, але ніхто не написав. Ніхто не запитав, де вона. Ніхто навіть не спробував її знайти.
Їй стало ще гірше. Вона не очікувала уваги від усього світу, але хоча б від тих, хто був для неї важливий... Але вони навіть не помітили її відсутності. Це зачіпало.
Холод почав проникати крізь легку тканину її светра. Вона сіла, обійняла себе руками, намагаючись зігрітися. Але морозне повітря пробирало її до кісток. Врешті-решт, розчарована і розгублена, вона піднялася і попрямувала до табору. З думкою, що вона нікому не потрібна в цьому світі.
Вона йшла по футбольному полю відчуваючи злість, образу, самопригнічення. Їй здавалося, що вона не витримала випробування, що мала би протриматися довше, щоб нарешті хтось почав хвилюватися. Але цього не сталося. Їй було байдуже на весь світ, але не на тих людей, яких вона вважала своїми. Саме їхня байдужість зачіпала найбільше.
Вона думала про хепі-енди. Чи справді вони існують? Чи буває, як у фільмах, коли хтось кидає все і мчить на пошуки? Чи є люди, які здатні на це? Вона знала, що є. Вона була однією з них. Тією, хто приїде без запрошення, привезе подарунки, витратить гроші й час, не думаючи про це, а лише про емоції. Вона була тією, хто не боявся робити вчинки, хто жив серцем.
Як же їй хотілося, щоб і для неї настав момент, немов у казці. Щоб хтось, помітивши її зникнення, не роздумуючи кинувся шукати, відкинувши усі сумніви і страхи. Щоб поруч були люди, які не бояться бути сміливими у своїх вчинках, які кидають виклик собі і світові, які не соромляться власних почуттів і готові постояти за тих, хто їм дорогий. Щоб вони не чекали зручного моменту чи натяку, а діяли, бо відчували, що так потрібно. Щоб для когось вона була тією, заради кого варто зірватися посеред ночі і бігти крізь темряву. Щоб її відсутність не була просто порожнім місцем серед інших.
Вона повернулася до табору, намагаючись зберігати спокійний вигляд, ніби нічого не сталося. У вітальні було гамірно — усі сиділи в колі та грали в якусь гру. Хтось із них, навіть не відриваючи погляду від карт чи фішок, між іншим запитав:
— О, а ти де була?
Вона на секунду затримала подих. Як би вона хотіла сказати правду: "Я відходила, щоб ви мене шукали." Але ця відповідь здавалася надто відвертою, надто вразливою. Тому вона просто знизала плечима і відповіла:
— Прогулювалась.
Ніхто не додав більше нічого. Гра тривала, жарти й розмови звучали так само жваво, ніби її й не було. Вона опустилася на диван, загорнулася в кофтину, щоб зігрітися, і тихо спостерігала за ними, відчуваючи, як її розчарування перетворюється на глибоку втому.
#10432 в Любовні романи
#2183 в Короткий любовний роман
#1486 в Молодіжна проза
літній табір, кохання і різниця у віці, одностороннє кохання
Відредаговано: 13.07.2025