Розділ 2

Лорди Астуру – найбільш впливові чоловіки клану, звикли вихвалятися своїм шляхетним походженням, політичним впливом та чималим багатством. Та Алістер Кадел пішов значно далі: ім’я цього чоловіка стало синонімом скандалу, а його поява у світському товаристві часто викликала хвилю невгамовного інтересу, змушуючи пліткарів захлинатися подробицями нової драми. І, звісно ж, усьому виною було кохання.  

Алістер мав чотирьох дітей від трьох жінок, не рахуючи Меліси, про яку ніхто не відав. Від першого шлюбу у нього був старший син – Етельстан, головний претендент на родинний спадок і титул.

Однак із першою дружиною стосунки не склалися, тож за кілька років Кадел одружився вдруге зі Стеллою Майєн, багатою вдовою, що вже виховувала доньку від попереднього шлюбу, а невдовзі подарувала йому сина – Артура – другого спадкоємця, що за законами клану міг отримати частину спадку.

На жаль, сімейна ідилія швидко наскучила Алістеру, і, відзначившись кількома сумнівними романами, він почав шукати нове кохання.

Одного разу, вирушивши у справах до клану Сапфірових, Кадел зустрів прекрасну дальї, що в одну мить підкорила його серце. Начхавши на пристойність закоханий чоловік привіз її до Астуру, оселив у столиці і жив на дві сім’ї протягом дванадцяти років. Ані обурення дружини, ані насмішки знаті не похитнули його рішення. Він навіть дозволяв собі з’являтися на світські заходи у супроводі коханки, яка навіть народила йому сина Ейнара.

Із часом політична ситуація між кланами загострилась, і чужинку виставили зі столиці. Подейкували, що вона і сама тричі намагалась утекти, та Кадел уперто повертав її назад й ледь не на колінах благав залишитися з ним. Пліток про цю пару ходило чимало. Та рішення володаря клану було однозначним – дальї покинула Астур на превеликий жаль для всієї знаті, що з жадібністю спостерігала за скандальним романом. Неймовірна історія кохання обірвалася так стрімко, як і почалась. Кадел зрештою заспокоївся, а його дружина, проковтнувши образу, народила іще одного сина Еріка.

Після того Кадела підозрювали у декількох інтрижках, однак це радше були вигадані історії, витворені фантазією пліткарів. Алістер ніколи не шукав пустих короткочасних задоволень, його дивна натура прагнула справжньої відданої любові. І ця жага була настільки сильна, що стирала усі можливі правила і перепони. Саме існування Меліси було тому свідченням.

Якийсь час вона думала, що Маркус просто викриє цю таємницю і таким чином знищить репутацію Кадела. Та почувши історію про коханку, що жила в столиці із сином, вона зрозуміла, наскільки далам начхати на позашлюбні зв’язки. Вони б лише вкотре посміялися б із цього дивака-коханця.  

Дехто навіть відважувався робити ставки, скільки іще Алістер витримає без любовних пригод. Та, доки він був у справах, Астур застиг в очікуванні, а решта родини Каделів спокійно облаштовувалась у маєтку.

 Першою прибула дружина Стелла.   Вона і впустила Мелісу в будинок. 

- Кухня у лівому крилі, - кинула байдуже і лишила розгублену дівчину у передпокої. 

- Так, дальї, - пробелькотіла Меліса услід жінці, що вже крокувала до широкої зали, де метушливі слуги розбирали дорожні пакунки. 

 Якусь мить дівчина роззиралася довкола. Прямо перед нею височіли білі сходи, справа за аркою ховалась зала, де маячів витончений силует Стелли. Зліва виднівся коридор, що звертав углиб будинку. Меліса вже знала, що там ховається кілька кімнат для прислуги, кухня і комірчини. Позаду будинку розкинулась широка тераса і сад. На щастя, Маркус змусив її вивчити планування будинку до найбідніших деталей. Це додавало дрібку впевненості. 

Погляд дівчини ковзнув білими стінами, прикрашеними картинами у важких золочених рамах. Вони гордовито виблискували у сяйві сонячних променів, що проникала в будинок крізь видовжені аркоподібні вікна. Усе це навіювало неприємні спогади про маєток у горах. Однак Меліса мусила йти до кухні, тамуючи тяжке передчуття, що засіло комом у горлі. Цього разу усе буде інакше, вона вже не полонянка. 

 У кухні було на диво свіжо й прохолодно. Замість ароматів гарячих страв, що зазвичай не вивітрювались навіть за ніч, у повітрі витав ледь помітний запах літніх квітів, а на столах згромадилися різні кошики й пакунки. Очевидно, що ут давненько нічого не готували.

- Хто це тут? - з-за кошиків раптом вигулькнула низенька дівчина із круглими рожевими щоками. 

- Я нова служниця, маю допомагати на кухні, - випалила Меліса, розгублено кліпнувши. 

- А звати тебе як?

- Меліса. 

- А я Зоряна. 

- Приємно познайомитись, - відповіла Меліса, обережно проходячи до столів. - Можу чимось допомогти? 

- Витри тут все від пилу, а тоді візьмемося готувати, бо хазяйка скоро захоче вечеряти, а у мене ж не вісім рук. Ти ж у нас знаєшся на випічці? - останні слова скоріше були ствердженням, ніж запитанням.

- Так, - кивнула Меліса, шукаючи чим можна витерти пил. 

- Добре, що тебе прислали, бо та дурепа, що раніше була, геть нічого не вміла, - щиро випалила Зоряна, пораючись у кошиках.  

 Меліса не знала що відповісти. Вона врешті відшукала сяку-таку ганчірку і взялася до роботи. 

- А ти-то десь іще працювала? - не вгавала Зоряна.

- Так, у дала Маркуса Кадела. 

- Ну він тебе і порадив, то я знаю, - мовила дівчина, знову сховавшись за кошиками. Меліса лиш здивовано відмітила, що про неї уже ледь не все тут знають, але все одно розпитують, ніби це якась перевірка. Чи, може, ця Зоряна така балакуча. Ось вона опинилась поруч і знов залопотала. - У нас тут взагалі не важко. Господар із синами не надто вибагливі.Господиня бува прискіпиться до чогось, але на те вона й господиня щоб керувати. Платять добре, не скуплятьсяб тож нема про що жалітися. 

- Давно ти їм служиш? - запитала Меліса, приглядаючись до служниці. Вони певно були однолітками.

- А роки зо три. -  відказала Зоряна, розставляючи скляні банки на поличках. - Тут краще, ніж у таверні. Як господарі вертаються, то я їм готую. Помічниці тільки кожен раз різні, не затримуються на довго. Воно і не дивно. Як господарів нема, то і звільняють всіх з кухні. Шукають дівчата нову роботу, там і лишаються.