✨65.

Розділ 65.

Каліон-3. Орбіта Землі

Деякий час ніхто не говорив.

Каліон-3 тихо плив орбітою, майже непомітно змінюючи кут огляду. Земля повільно поверталася під ними — спокійна, велична і байдужа. Ніби нічого не сталося. Ніби взагалі нічого й не мало статися.

Але для них усе вже було інакше.

Роман сидів нерухомо. Його погляд був спрямований кудись униз — туди, де серед мільйонів вогнів жили люди, яких він не пам’ятав… але більше не міг ігнорувати.

— А мої діти?.. — тихо прозвучало в тиші.

Це вже не було запитанням. Це було визнанням.

Люба нічого не сказала. Вона лише обережно поклала свою руку поверх його. Її дотик був теплим і щирим — єдиною точкою опори в цю мить.

Артік теж мовчав. Можливо, вперше не тому, що не мав відповіді, а тому, що знав: ця відповідь має народитися не з даних, а з самої людини.

Роман повільно вдихнув.

— Я не знаю їх, — сказав він тихо. — Не пам’ятаю, як вони росли. Не знаю, ким вони стали.

Він заплющив очі.

— Але я знаю, що вони — мої. І я не маю права зробити вигляд, що їх не існує.

Люба погладила його по скроні.

— Ти і не робиш, — тихо відповіла вона.

Роман відкрив очі. У них стояла розгубленість.

— Артіку… — сказав він рівно. — Ти знаєш, де вони зараз?

— Так.

Після цієї короткої відповіді Романові стало важко. Він наче згорнувся всередині. Плечі опустилися, погляд потьмянів. Те, що щойно було лише словами, раптом стало важким і колючим.

Люба мовчки була поруч. Її рука лягла йому на плече, потім ковзнула до долоні. Вона нічого не пояснювала. Просто тримала.

— Як я міг їх покинути… — тихо промовив він сам до себе. — В такий час…

Він скривився, ніби ковтав колючий клубок.

— Ти не покидав, брате, — м’яко озвався Артік. — Це сталося не за планом. Ти не тікав. Ти просто… пішов іншим шляхом.

Роман знічено слухав.

— У Всесвіту є свій код, — продовжив Артік. — І він інколи відкриває нові сценарії там, де їх не шукають. Ми з тобою йшли лише подивитися. Керовані цікавістю… і любов’ю. Але саме це стало початком іншого твого життя.

Роман підняв очі.

— Ти кажеш — у Всесвіту є код… Який це код? Що він означає?

Артік відповів не одразу. Наче підбирав слова, які сам ще не до кінця звик вимовляти.

— Це той самий код, який привів тебе дитиною на Еліму. Який дозволив тобі зустріти Лав не наприкінці життя… а на його початку. Він провів тебе через понад двадцять тисяч парсеків шляхами Наранів. Дав Лав змінити ЕНОС. Привів вас до Теїра і Рієта… і допоміг врятувати їх. Довів вас до Землі.

Артік зробив паузу.

— І він же не дозволяє тобі зараз просто піти звідси. Цей код — любов, брате. Я… сам тільки недавно це зрозумів.

Роман схлипнув і повільно видихнув.

— Тоді що мені робити? — запитав він. — Прийти до них? Показатися?..

Він гірко всміхнувся.

— Я ж тепер молодший, ніж мав би бути.

— Ні, — спокійно відповів Артік. — Показуватися не треба. Але ти можеш залишити послання. Щоб вони не шукали батька, який зник безвісти.

Роман мовчав. Люба лише міцніше стиснула його руку.

— Але… що я їм напишу? — нарешті озвався він. Голос був глухим. — «Вибачте, що покинув вас… бо живу на іншій планеті?»

Він криво усміхнувся, але в цій усмішці не було нічого веселого.

— Ні, — спокійно заперечив Артік. — Не так. Ти напишеш правду. Але не ту, яку вони не зможуть зрозуміти. Не про планети. Не про Наранів. Ти напишеш про те, що їм знайоме. Про те, що вони зможуть відчути.

Люба уважно слухала.

— Про любов, — тихо додав Артік. — Кожен має право на неї. І кожен розуміє її по-своєму. Ти скажеш, що знайшов свою любов. І зробив вибір залишитися з нею.

Роман глибоко зітхнув.

— І вони… зрозуміють? — тихо запитав він.

— Можливо, не одразу, — чесно відповів Артік. — Можливо, не повністю. Але вони відчують, що ти не зник. І не зрадив. Що ти просто… пішов іншим шляхом.

Люба ледь нахилилася до нього.

— І що ти їх любиш, — тихо додала вона.

Роман заплющив очі.

— Так… Це вони мають знати.

Він відкрив очі і в його погляді з’явилася не лише вага, а й напрям.

— Добре, — тихо сказав він. — Тоді я напишу листа.

— Напиши, брате, — м’яко озвався Артік. — Я зможу відправити його негайно.

Роман заперечно похитав головою.