✨63.

Розділ 63.

Земля. Баальбек

— Артіку! У нас проблеми! — вигукнув Роман.

— Бачу, — миттєво відреагував ШІ. — Спокійно. Швидким кроком ліворуч, за колони храму Бахуса. Не біжіть. Я коригую маршрут.

Люба востаннє озирнулася на трилітон, наче намагалася назавжди закарбувати це місце в пам’яті, і вони швидко, але впевнено рушили геть. За їхніми спинами галаслива італійка продовжувала верещати, а навколо вже збиралися зацікавлені туристи.

— Оце так гармонізація… — буркнув Роман, міцно стискаючи руку Люби. — З оваціями й публікою. Ще феєрверків лише бракує.

Люба, трохи задихаючись, ледь усміхнулася:

— Зате тепер точно знаємо — воно працює.

Але спокою вистачило ненадовго.

— Охорона! Поліція! — вже лунали крики кількома мовами. — Зупиніть їх!

Роман і Люба перейшли на швидкий біг.

— Праворуч! — різко заговорив Артік. — Між двома великими колонами. Потім вниз сходами. Далі — через сувенірні ятки. Не зупиняйтеся!

Вони вискочили за межі основного комплексу і помчали вузькими стежками між торговельними рядами. Роман зачепив плечем одну з яток — та гучно перекинулася, розсипавши магнітики, намиста і дерев’яні статуетки. Люба ледь не впала, але Роман вчасно підтримав її.

— Ліворуч! За ту білу стіну! — продовжував Артік. — Поліція вже за вами. Двісті метрів.

Важке дихання, крики позаду, топіт чобіт. Хтось із охоронців щось вигукував арабською.

— Артіку, викликай Каліон-3! — видихнув Роман на бігу.

— Уже. Теїр на підльоті. Дві хвилини двадцять секунд. Тримайтеся!

Вони вибігли на відносно пустинну ділянку за руїнами — суху, кам’янисту землю, порослу рідкими чагарниками. Над головами вже чувся ледь вловимий низький гул — «Каліон-3» спускався в режимі невидимості.

— Бачу вас, — спокійно пролунав голос Теїра. — Сідаю.

Повітря злегка затремтіло, і перед ними почав проявлятися силует човника. Люк від’їхав убік.

Роман буквально заштовхнув Любу всередину і стрибнув сам.

— Злітай! Злітай негайно!

«Каліон-3» рвонув угору.

У ту ж мить позаду пролунали постріли — поліція стріляла в повітря. Один із пострілів пролунав занадто близько: куля дзвінко вдарила в обшивку люка всього за кілька сантиметрів від місця, де вони щойно стояли.

Човник стрімко набирав висоту, залишаючи далеко внизу руїни Баальбека і метушливих поліцейських.

Люба важко дихала, тримаючись за груди. Роман притиснув її до себе.

— Ти в порядку? — хрипко запитав він, глибоко вдихнувши.

Вона кивнула, все ще намагаючись віддихатися, і ледь усміхнулася:

— Я ж казала… твоя планета вміє дивувати.

Артік тихо хмикнув:

— Вітаю. Ви щойно внесли себе до списку найвідчайдушніших втікачів в історії Баальбека.

— Дякуємо, що вчасно нас підібрав, — мовив Роман, витираючи долонею спітніле обличчя. — Бо інакше сиділи б ми зараз у якомусь відділку і ламали голову, як пояснити, що ми, власне, робили.

— Здається, ця планета, як каже Лав, таки вміє дивувати, — усміхнено додав Теїр. — Але не надто полюбляє, коли її дивують у відповідь.

Люба ще важко дихала, притулившись до Романа, але попри все на її обличчі грала усмішка.

Артік не втримався:

— Я запишу до звіту для Сіріеліуму: «Розумне життя на Землі виявлено. Воно існує. Але не надто зраділо, що його виявили».

Люба ледь насупилася, хоч в очах ще блищали веселі іскорки:

— Артіку, ти ж теж землянин. Не жартуй так про свою колиску.

— Я не жартую, Любове, — спокійно відповів ШІ. — Я констатую. На Землі часто так: усі шукають розум, але, шукаючи, нерідко втрачають той, що вже мають.

Роман реготнув і відкинувся на спинку крісла. «Каліон-3» уже стрімко набирав висоту, залишаючи далеко внизу Баальбек, поліцейські машини і метушню біля руїн.

Люба подивилася у бік ілюмінатора, де швидко зменшувалися давні колони.

— Все одно… — тихо промовила вона. — Воно вартувало того. Я відчуваю — ми щось запустили. Воно вже прокидається.

У цей момент Теїр раптом замовк. А коли заговорив знову, в його голосі з’явилася незвична, майже урочиста нотка:

— Лав… Романе… Я фіксую щось.

— Що саме? — одразу напружився Роман.