✨61.

Розділ 61.

Земля. Околиці Бейрута

Ранок наступав по-земному неквапливо. Перше, що пробилося крізь сон — яскраве, золотисте Сонце. Воно било просто в обличчя, прориваючись крізь тонкі фіранки вікна хостелу. Світло жовтого карлика було значно яскравішим і жорсткішим, ніж м’яке помаранчеве сяйво Айлени на Елімі. Воно не просто освітлювало кімнату — воно якось підбадьорювало, наповнювало енергією.

Люба розплющила очі першою. Але розбудив її не світанок і не далекий гул машин за вікном, а стійкий, густий аромат, якого вона ніколи раніше не відчувала.

Вона піднялася на лікоть, обережно сперлася на плече Романа і тихо прошепотіла йому просто у вухо:

— Вставай, любий… ти чуєш, як пахне? І чим це так пахне? Не скажеш?

Роман хмикнув, не розплющуючи очей, і спробував повернутися на інший бік. Люба не дала.

— Романе…

— М-м?..

Він нарешті розплющив очі й примружився від яскравого сонячного світла, що заливало кімнату.

— Це… — він вдихнув глибше і мимоволі усміхнувся. — Це кава. Справжня кава.

— Та сама кава? — Люба широко розплющила очі. — Про яку ми говорили?

— Думаю, так, — він сів на ліжку, потираючи обличчя. — Хоча точно впевнитися можна тільки одним способом.

— Справді? — Люба зацікавлено піднялася. — Тоді треба обов’язково спробувати.

За кілька хвилин вони вже були зібрані. Прості земні джинси, футболки і легкі куртки з пакунка Артіка сиділи на них дивно звично.

Зійшовши вниз, вони одразу пішли на запах. У маленькій залі на першому поверсі хостелу стояв старий кавовий автомат і невеличка стійка. Запах свіжозвареної кави тут був майже відчутним на дотик.

Люба підійшла ближче і заворожено вдихнула.

— Неймовірно… — тихо промовила вона. — Як один запах може так сильно змінювати настрій.

Роман замовив дві чашки. Коли гаряча арабська кава опинилася в їхніх руках, Люба обережно зробила перший ковток і на мить заплющила очі.

— Ого… — тільки й змогла вимовити вона.

Роман усміхнувся, спостерігаючи за нею.

— Ну як?

— Тепер я розумію захват Артіка, коли він розповідав про каву, — вона зробила ще один ковток. — Це не просто напій. Це… ритуал.

Вони сіли за маленький столик біля вікна. Сонце вже повністю піднялося, а вулиця за склом поволі оживала — проїжджали машини, чулися голоси людей, десь грала музика.

Роман дивився на Любу, яка з явним задоволенням пила каву, і відчував дивну суміш тепла й легкого якогось смутку.

— Готова сьогодні їхати до Баальбека? — тихо запитав він.

Люба поставила чашку і серйозно подивилася на нього.

— Готова. Але спочатку — ще одну чашку кави, — вона лукаво посміхнулася. — Я тільки починаю знайомитися з твоєю планетою.

— Доброго ранку! — пролунав у їхніх прикрасах бадьорий голос Артіка. — Як минула перша ніч на Землі?

— Привіт, Артіку! — майже одночасно відповіли Роман і Люба.

Двоє відвідувачів за сусідніми столиками — літній араб з газетою та чорноволосий чоловік азіатської зовнішності — на мить здивовано підняли голови. Роман швидко витяг з кишені смартфон, який був у пакунку від Артіка, і жестом показав: «Ми просто говоримо по телефону». Обидва чоловіки зрозуміло кивнули і повернулися до своїх справ.

— Ой, Артіку, спалося просто чудово, — весело озвалася Люба. — І ці земні наїдки, і особливо кава — мені тільки починають подобатися.

— Радий чути, — відповів Артік. — До речі, Рієт з Теїром передають вам привіт. Вони трохи хвилюються, чи повернетеся ви взагалі.

— Привіііт з Екарона! — почувся голос Рієта. — Тут усе стабільно… і сумно. Тільки величезні брили астероїдів за вікном пливуть.

— Привіт, Рієте, — усміхнувся Роман. — Дивись мені там. Ти зараз відповідаєш за Екарон. Якщо з ним щось станеться — ми змушені будемо залишитися тут назавжди.

— Доброго ранку, Лав і Романе, — спокійно привітався Теїр. — На «Каліоні-3» все в порядку. Трохи знизився з десяти тисяч до семи. Тут надто багато літаків. Як я з’ясував — на десяти тисячах пролягають основні цивільні повітряні коридори. І ще це світило… Воно справді дуже яскраве.

— Дивися, Теїре, — серйозно мовив Роман. — Ти наш найшвидший порятунок. Будь завжди напоготові.

— О, так, Теїре, — додала Люба, — Сонце тут дійсно інше. Яскраве, тепле… і якесь надто живе.

Артік тихо хмикнув:

— Ну що ж, раз усі привіталися, то давайте до справи. Я вже підготував оптимальний маршрут до Баальбека. Найзручніше — взяти таксі або орендувати авто. Час у дорозі — приблизно дві години. Я буду вести вас.