✨ 60.

Розділ 60.

Земля. Околиці Бейрута

Щойно Роман з Любою відійшли на кілька десятків метрів від місця посадки, як у їхніх прикрасах — браслеті, ланцюжку і сережках — пролунал спокійний, трохи іронічний голос Артіка:

— Ну і куди ви зібралися, га? Зачекайте хвилинку. У вас ні грошей, ні нормального одягу. Ви ж не на Елімі.

Роман і Люба одночасно зупинилися. Над рівниною вже густішали сутінки. Десь далеко, на дорозі, почувся тихий гуркіт маленького двигуна.

— Ходімо звідси, — тривожно прошепотіла Люба, стискаючи його руку.

— Постривай, — тихо відповів Роман.

За мить з темряви виринув жовтуватий промінь фари. На старенькому мопеді до них під’їхав чорнявий молодик років двадцяти п’яти з кучерявою шевелюрою. Він зупинився за кілька кроків, висвітивши їх фарою.

— Ви Роман Соляр? — запитав він арабською.

До їхнього здивування, вони зрозуміли кожне слово.

— Так, — відповів Роман.

Молодик кивнув, ніби це була найзвичайнісінька доставка у його житті. Він зняв з плечей рюкзак, витягнув чорну теку, маленький ліхтарик і ручку.

— Розпишіться, будь ласка. За доставку.

Роман поставив підпис у вказаному місці. Молодик одразу вручив йому великий, щільно запакований пакет і, не сказавши більше ні слова, розвернув мопед і поїхав назад у темряву.

Коли звук двигуна стих, Артік знову озвався:

— Тепер можете йти. Рекомендую найближчий хостел — він за два кілометри. Там переодягнетеся і зможете нормально виглядати.

Вони рушили в бік далеких вогнів. Люба йшла поруч, тримаючи Романа за руку. Голос у неї був трохи тремтячий:

— Романе… а що це була за мова? І звідки ти її знаєш? Ти родом звідси?

Роман хмикнув.

— Не знаю. Я точно не з Лівану. Артіку, поясни.

— Це була арабська, — спокійно відповів ШІ, і його голос чули тільки вони. — Ви все розумієте і можете говорити завдяки інтерактивному перекладачеві, вбудованому в ці прикраси. Я завантажив повну земну мовну базу ще на Елімі. Прієн хотів її видалити, вважав якоюсь тарабарщиною. Довелося навіть підключати Матір, щоб зафіксувати хоча би в кількох одиницях.

Люба здивовано торкнулася своїх сережок.

— Тобто на Елімі ця база недоступна для звичайних користувачів?

— Саме так, — підтвердив Артік. — Вона була тільки в експериментальних моделях. Я вважав, що колись може знадобитися.

Роман ледь усміхнувся, стискаючи пакет у руці.

— Ти, як завжди, на крок попереду.

— Я намагаюся, брате, — м’яко відповів Артік. — А тепер давайте серйозно. Попереду хостел. Переодягайтесь, відпочивайте. Вранці рухатимемося до Баальбека.

Нічне повітря Лівану було теплим і пахло морем, пилом та незнайомими, але дуже апетитними стравами. Десь далеко чувся гавкіт собаки, а над головами м'яко мерехтіли зорі.

Роман і Люба йшли мовчки, тримаючись за руки. Кожен крок по цій землі відлунював у грудях чимось важким і солодко-гірким одночасно.

— І чим це так пахне? — Люба показово шморгнула носом. — У мене в животі вже справжнє бурчання. Хочеться їсти.

— Це точно якась їжа, — усміхнувся Роман. — І пахне вона достобіса смачно.

— Давайте спочатку переодягнетеся, добре? — втрутився Артік. — У цих костюмах ви виглядаєте так, ніби щойно зійшли зі зйомок фантастичного фільму. Для космосу — ідеально. Для ліванського селища — трохи екслюзивно.

Вони вийшли на вузьку асфальтовану вулицю. Одинокий вуличний ліхтар ледь світив тьмяним жовтим колом під собою.

— Тут ми хоч трохи переодягнемося, — сказав Роман, киваючи на темний закуток біля стіни. — Хоча б поверх щось накинемо.

Люба тихо хіхікнула.

— Ну, це вже інша справа, — задоволено мовив Артік.

— А ти хіба нас бачиш? — здивовано запитала Люба, поправляючи солом’яного бриля, який Артік підсунув їм у пакунку.

— Я все бачу, — спокійно відповів ШІ. — І чую. І навіть відчуваю запах тієї шаурми, яку зараз готують за рогом.

За два квартали вони справді натрапили на маленький вуличний фастфуд. Над невеличким лотком яскраво світилася вивіска арабською та англійською: «Shawarma & Falafel». Запах смаженого м’яса, спецій і свіжої питти був просто нестерпним.

Роман перезирнувся з Любою.

— Думаю, ми заслужили.

Вони підійшли. Молодий продавець, не особливо дивуючись на їхній вигляд, швидко зібрав два великі гіроси з куркою, овочами і соусом. Роман розплатився однією з карток, які були в пакунку. Запити була Кока-кола.