✨58.

Розділ 58.

Екарон

На містку повисла важка тиша. Не така, як раніше — тепла й наповнена. Ця була іншою. Густою. Незручною. Майже матеріальною.

Роман не одразу відреагував. Він стояв, дивлячись кудись повз усіх, наче намагався впіймати думку, яка вислизала з голови. Його обличчя залишалося спокійним… але тільки на перший погляд.

Він повільно кліпнув. Потім ще раз.

— Ти… що зробив? — нарешті тихо перепитав.

Голос не зірвався. Не підвищився. Але в ньому з’явилося щось нове — внутрішня напруга.

Люба, підійшовши, стиснула його руку.

— Артіку… — обережно мовила вона, — ти ж зараз жартуєш, так?

— Ні, — спокійно відповів той. — Не жартую.

Теїр гучно видихнув крізь ніс, а Рієт, злегка нахиливши голову, уважно спостерігав.

Роман опустив погляд. Кілька секунд просто мовчав.

— Ну… — нарешті сказав він, і в голосі раптом з’явилася дивна, майже крива усмішка, — принаймні тепер я точно не зможу туди повернутися і зробити вигляд, що нічого не сталося.

Люба ледь усміхнулася, хоч у її очах ще жевріла тривога.

— Командире, — обережно озвався Теїр, — якщо це проблема, ми можемо…

— Ні, — перебив його Роман.

Спокійно. Чітко.

Він підняв голову.

— Це не проблема...

— Це… факт.

Повільно видихнув, провівши рукою по обличчю, наче зняв стару павутину.

— Я ж сам сказав, що не йду по своє минуле, — додав тихіше. — Виходить, Артік просто… допоміг мені бути послідовним.

На мить запанувала тиша.

Рієт хмикнув.

— Радикально, але ефективно.

Люба підняла очі на Романа.

— Ти точно… в порядку?

Він глянув на неї. І цього разу усміхнувся вже по-справжньому — м’яко.

— Я в порядку, поки ти поруч.

Вона відповіла легким кивком, і цього було достатньо.

Роман обвів усіх поглядом. Його вираз змінився — зібрався, став таким, як раніше.

— Добре, — рівно мовив він. — Питання з квартирою… закриємо пізніше.

Він підійшов до свого пілотського крісла.

— Зараз у нас є важливіше.

Натиснув кілька кнопок на панелі керування.

— Артіку, починай підготовку до маневру. Виходимо на траєкторію до поясу астероїдів.

На голограмі одразу з’явилася схема Сонячної системи.

— Уже виконую, — відгукнувся Артік.

Світло трохи змінилося. Панелі ожили.

— Орієнтовний час до входу в зону — чотири години.

Роман кивнув.

— Усім зайняти свої місця. Переходимо до фази прихованого входу.

Він на мить затримався. Погляд ковзнув по голограмі.

Там… була Земля. Та сама. Але вже зовсім інша.

— Починаємо, — тихо додав він.

І Екарон, що досі мовчки зависав на краю системи, вперше за довгий час зрушив з місця.

— Отже, план завдань для всіх членів екіпажу наступний, — продовжив Роман, гортаючи зображення Екарона на голограмі. — Як і вирішили раніше — Екарон залишаємо на внутрішній межі поясу астероїдів. На Екароні залишається Рієт. Це додатковий захист і убезпечення… на випадок, якщо Артік раптом забажає залишитися на Землі.

— Прийнято, — Рієт підвів долоню до скроні.

Роман ледь усміхнувся.

Артік зрозумів закид, але нічого не сказав.

— Ми з Лав, а також Теїр летимо до Землі човником «Каліон-3», — продовжив Роман. — Висаджуємося тільки ми з Лав — у безпечному й малопомітному місці. Теїр залишається на човнику, підіймається на безпечну висоту й вмикає режим невидимості. Він також — запорука надійності у разі відмови Артіка.

— Добре, — кивнув Теїр.

Роман трохи посміхнувся, перезирнувшись із Любою.

— Ну як, ти готова?

Люба кивнула з легкою, але вже впевненою усмішкою.

— Протестую! — нарешті прорвало Артіка. — Чому стільки недовіри, командире? Усе через ту ужгородську квартиру? Але ж я зробив це виключно для тебе і Лав.

— От і добре, Артіку. Жодної недовіри, — спокійно відповів Роман. — Це я так… до жарту про запоруку надійності.

Він перевів погляд.

— Але ж не брати нам Теїра з Рієтом на Землю. Щоб потім визволяти їх із дослідницьких лабораторій допитливих землян? Ні-ні…

І хмикнув.

— Це буде складніше, ніж витягувати когось із лап тарганів на Небрісі.

— Синтетична людина і механічний андроїд — дійсно цікаві екземпляри для досліджень, — погодилася Люба, ледь усміхнувшись.