✨56.

Розділ 56.

Екарон

Роман і Люба все ще лежали в обіймах, час від часу тихо шепочучи щось одне одному. Потім наставала тиша. А за кілька хвилин — ще міцніші обійми, наче вони боялися, що варто відпустити хоч на мить — і реальність знову розійдеться.

Нарешті Люба повільно підвелася і сіла на краю ліжка. Вона провела долонями по обличчю, намагаючись струсити залишки сну й важких емоцій.

— Знаєш, Романе… — тихо сказала вона, — мені чомусь страшенно не вистачає сонячного світла. А тобі? І взагалі — я хочу велику чашку гарячого, ароматного теріону. І чому це Артік раптом перестав симулювати день і ніч?

Роман не відповів одразу. Він теж підвівся, підійшов до великого ілюмінатора і зупинився, дивлячись у холодну зоряну безодню. Десь там була і Земля. Невидима вдалині — маленька, блакитна, неймовірно далека.

— А й справді… — тихо промовив він. — Чому не вмикає?

Він ледь усміхнувся.

— І теріону справді хочеться. Дуже.

Роман повернувся до Люби, простягнув їй руку.

— Ходімо.

За мить вони вже були в кухонному відсіку. Густий, теплий аромат свіжо мелених зерен теріону й готового напою заповнив увесь простір.

Роман з Любою, тримаючи великі чашки, сіли один навпроти одного.

— Цікаво, любий, а на Землі є теріон? — грайливо запитала Люба, обережно присьорбуючи, щоб не обпекти губи.

Роман зморщив чоло, підвів очі вгору і раптом сказав:

— Кава. На Землі п’ють каву!

Він сам здивувався власним словам і трохи потупив погляд. Люба тихо хіхікнула.

— Каву? — повторила вона. — Звучить кумедно.

— До вас можна? — пролунав хриплуватий голос Теїра від входу.

— О, Теїре! Заходь! — майже одночасно відповіли Роман і Люба.

— Я хоч і напівсинтетичний за будовою, але все ж на п’ятдесят п’ять відсотків людина, — усміхнувся Теїр, спостерігаючи, як наповнюється його чашка. — А цей аромат теріону мені не просто нагадав про себе, а нахабно заявив, що я теж маю право.

Роман і Люба засміялися.

— До речі, — мовила Люба, — на Землі п’ють каву так, як ми — теріон.

Вона знову тихо хіхікнула.

— Смішно звучить… «каава».

Усі засміялися.

— Але це не точно, — піднявши палець, додав Роман. — Інформація потребує верифікації. Це перше, що спало мені на думку.

— Підтверджую, командире, — озвався Артік. — На Землі справді п’ють каву. Її виготовляють із обсмажених зерен кавового дерева. Існує величезна культура споживання — від простих настоїв до складних еспресо, капучино, латте. Найбільші традиції — в Італії, Туреччині, Ефіопії, Бразилії та В’єтнамі. Для багатьох це щоденний ритуал.

— О, як цікаво, — очі Люби загорілися. — Я б хотіла спробувати ту каву. На березі якогось моря, наприклад.

Вона тихо засміялася.

— То ти хочеш на Землю, Лав? — м’яко запитав Роман.

Люба трохи знітилася.

— Не знаю… — чесно відповіла вона. — І хочу подивитися, і ні. Мені трохи лячно.

— Ти боїшся, доню? — тихо запитав Теїр.

— Ні, не за себе. За Романа. Я не піду на Землю сама. А якщо він… не захоче повертатися?

Вона трохи надула губки і подивилася на нього.

Роман усміхнувся.

— Головне, щоб ти була поруч, — спокійно сказав він. — Я хочу бути тільки там, де ти є. Навіть якщо це буде Небріс.

— Небріс? — скривилася Люба.

— Так, кохана. Навіть на Небрісі. Якщо ти будеш там.

Люба реготнула.

— Що у вас тут так весело й ароматно? — пролунав дзвінкий і глибокий голос Рієта.

— О, бачу, вся команда в зборі, — усміхнувся Роман, зробивши ковток теріону.

— Так, — сказав Рієт, беручи чисту чашку. — А можна й мені? Зазвичай я таке не п’ю, але аромат уже на весь Екарон.

— Пий, Рієте, — весело озвався Артік. — Це ж краще, ніж підзарядка з розетки і коктейль із різних марок мастила.

Кухонний відсік задрижав від гучного сміху.

— То які плани, командире? — запитав Рієт, сьорбнувши з чашки й спершися ліктем об виступ харчового синтезатора.

— О, ні, Рієте! Тільки не це! — різкіше, але жартівливо втрутився Артік. — Зламаєш своїм залізним ліктем тендітну конструкцію синтезатора. І що тоді? Усі перейдуть на мастило й зарядку з розетки? Краще он — сідай.

Відкрився шлюз, і з ніші в стіні висунувся додатковий стілець.

— Вибачте, — трохи збентежено мовив Рієт і сів.

Роман обвів усіх поглядом. Коли його очі зустрілися з очима Люби, він ледь помітно підморгнув. Вона усміхнулася у відповідь.