✨55.

Розділ 55.

Екарон

Минуло невідомо скільки часу, поки Роман і Люба лежали в обіймах, повільно приймаючи нову реальність.

Навіть Артік не озивався. Він не вмикав симуляцію дня і ночі, не нагадував про циркадні ритми. Не було чути ні Теїра, ні Рієта.

Від цієї незвичної, майже абсолютної тиші сторонньому спостерігачеві могло б здатися, що порожній уламок заліза, схожий на корабель, просто мовчки дрейфує на задвірках Всесвіту.

І Всесвіт, здавалося, не заперечував проти такої тиші. Бо вона не була порожньою. Вона була наповнена любов’ю двох сердець, що знайшли одне одного крізь відстані цілої галактики.

Роман і Люба лежали, притулившись одне до одного. Вони вже не спали, але й не поспішали вставати. Та й ніхто цього від них не вимагав.

Роман обережно взяв руку дружини і підніс до свого обличчя. Однією рукою тримав її за зап’ястя, пальцями іншої повільно випрямляв долоню, розглядаючи кожен палець. Згинав, випрямляв, а потім підносив до вуст і ніжно цілував.

Люба тихо хіхікнула.

— Ти що робиш? — прошепотіла вона.

— Роздивляюся, — відповів Роман так само тихо, не припиняючи свій ретельний огляд. — Ми ж нібито з різних світів. Хотів перевірити, чи немає ніякої різниці.

Люба усміхнулася ширше. Вона підвелася, спершись на лікоть, і тепер дивилася на нього зверху вниз. Її темно-карі очі ковзали з одного його ока на інше, наче шукали там відповіді.

— Велика різниця, — м’яко сказала вона. На її вустах грала тепла, ледь помітна усмішка.

Вона провела пальцями по його щоці, повільно опустила їх нижче, торкнувшись лінії підборіддя, ніби теж хотіла переконатися, що він справжній. Що він — її.

— І все ж… — продовжила вона тихо, — як би ти не називався і звідки б не прийшов… ти все одно мій. І я впізнала б тебе в будь-якому світі.

— То значить, я не помилився, пройшовши двадцять тисяч парсеків по тебе? — тихо мовив Роман, не відводячи погляду. — Бо я йшов не навмання… А ти мене покликала?

Люба довго дивилася на нього. У її темних очах світилася глибина — суміш ніжності, подиву і тихої, світлої радості.

Вона провела пальцями по його губах, наче хотіла запам’ятати їхню форму.

— Я не знаю, як це працює, — прошепотіла вона. — Але я завжди відчувала, що мене… чекають. Щось усередині мене постійно тягнулося кудись далеко. Я думала, це просто самотність або романтичне марення. А виявляється… це був ти.

Вона нахилилася і м’яко поцілувала його в чоло, потім у скроню, потім у повіки. Її волосся лоскотало йому щоки.

— Може, я справді тебе кликала, — продовжила вона, ледь торкаючись губами його вуст. — Може, не словами. Може, просто серцем. І ти почув. Крізь усі світи. Крізь усі бар’єри.

Роман міцніше обійняв її за талію і притягнув до себе. Їхні вуста злилися в поцілунку.

— Я дуже радий це чути, — прошепотів він. — Навіть якщо для цього мені довелося розірвати реальність і пройти крізь чорну діру, шляхами невідомих Наранів.

Люба тихо засміялася, і цей сміх м’якими вібраціями віддався в його грудях.

— Ти завжди здавався мені трохи драматичним, — сказала вона, витираючи великим пальцем вологу з його нижньої повіки. — Але я тебе за це люблю.

Вони знову замовкли, просто дивлячись одне одному в очі. У цьому погляді не було питань. Не було страху. Лише тихе й глибоке розуміння.

— Знаєш, — нарешті сказав Роман, — навіть якщо все, що ми дізналися про себе, виявиться частково неправдою… одна річ залишилася абсолютно справжньою.

— Яка? — ледь чутно запитала вона.

— Це, — він легенько стиснув її руку. — Ти і я. Тут. Зараз.

Люба усміхнулася крізь сльози, що знову ледь з’явилися в куточках очей, і притулилася щокою до його грудей.

— Тоді не відпускай мене, — прошепотіла вона.

— Ніколи, — відповів він, цілуючи її волосся. — У жодному світі.

Лише рівне, спокійне дихання порушувало тишу.

— Але я щойно подумав, — раптом сказав Роман, і в його голосі з’явилися лукаві нотки. — Як це все записати в звіт до Сіріеліуму? Уявляєш? «Командир Солаар порвав реальність, пройшов понад двадцять тисяч парсеків і перетнув часову аномалію виключно заради того, щоб знайти свою дружину, бо вона його покликала серцем». Прієн і вся вчена рада просто висміють нас і відправлять на психологічне обстеження.

Люба тихо хіхікнула, притискаючись щокою до його плеча.

— Ага, — підтримала вона, грайливо копіюючи його тон. — І звільнять з ганьбою. Напишуть у характеристиці: «Непридатний до космічних місій через надмірну романтичність і схильність до порушення законів фізики задля особистих цілей».