✨52.

Розділ 52.

Екарон

Роман і Люба продовжували сидіти, міцно тримаючись за руки, потупивши погляди.

Вони намагалися переварити все, що щойно пролунало. Роман ніяк не міг прийняти думку, що він — з іншого світу. На Елімі було все його життя: навчання, перше кохання, наукова діяльність у Сіріеліумі, успіх, відкриття, експедиції… і, зрештою, родина. Люба, яку він любив понад усе ще з часів садочка й шкільної лави. Він сидів, стиснувши щелепи, граючи скулами.

Люба теж обдумувала почуте, раз у раз заперечно похитуючи головою.

— Але ж Сіріеліум не міг ініціювати цю місію лише для того, щоб командир Солаар віднайшов своє втрачене життя, — примруживши очі, нарешті втрутився Теїр. — При всій повазі до тебе, командире. Невже Прієн щось приховав? Або ти, Артіку? — він повернув голову в бік його голограми.

— Ні, Теїре. Прієн нічого не приховав стосовно цієї місії на Землю, — спокійно відповів Артік. — Єдине, що він приховав — це справжню мету місії на Супер-Еліму й Небріс.

Роман і Люба не стримали здивованих поглядів.

— Так, командире й професорко, — продовжив Артік. — Місія під кодовою назвою «Шепіт Еліми» була рятувальною.

— То ти це знав, Артіку, і весь час приховував? — тихо запитала Люба.

Вона перевела погляд на Романа. Він мовчав.

— Ні, Лав. Я не знав, — відповів Артік. — Я дізнався пізніше, все проаналізувавши. Мої підозри потім підтвердив сам Теїр.

Важкий погляд Романа впав на Теїра.

— То ти теж щось приховуєш? Ну тоді розповідай.

Теїр зморщився і важко ковтнув.

— Особливого нічого, командире. Мені лише вдалося надіслати до Сіріеліуму сигнал про допомогу. Рішення, очевидно, приймав Прієн і керівний науковий склад. Вони також не мали повного уявлення про все, що сталося з нами з Рієтом. Адже я надсилав сигнал з тієї лабораторії, яку ви бачили на Супер-Елімі. Сигнал пройшов через мережу Наранів.

— Я все зрозумів! — раптом вигукнув Рієт, різко підвівшись. — Я зрозумів!

Він обвів поглядом усіх присутніх.

— Послухайте, тут усе зрозуміло. Ні офіційний Сіріеліум, ні Артік тут не винні. Немає жодної змови чи приховування. Я кажу це як той, хто також добре знає Прієна і Теїра, адже я — його механічна копія, продукт Сіріеліуму. Тут усе просто. Метою обох місій було дослідження технологій Наранів. І перший, і другий сигнали були передані через канали, що залишили Нарани.

— А чи не забагато підозрілих збігів? — з суворим поглядом запитав Роман.

— Ні, це не збіги, — відповів Артік. — І ви з Лав — не випадкова команда. Інші просто не підходили для цієї місії. Ви обидва вже мали справу зі шляхами Наранів. Ти, Романе, прийшов з Землі на Еліму одним із цих шляхів. А Лав змінила ЕНОС, використавши інший.

— Ну добре. Нехай буде так, — підвелася Люба. — Нехай ми вирушили досліджувати сигнали, що йшли шляхами Наранів. Ми починали місію саме з надією знайти розумні форми життя. Зрештою знайшли. Врятували Теїра й Рієта. Але питання Артіка й Романа залишається відкритим. Як це все сприймати?

— Сприймати як даність, — м’яко відповів Артік. — Так, дорога Лав. Ми з Романом — земляни. І ми прийшли на Еліму заради тебе.

— Але ж це неможливо, — знову заперечила Люба. — Я вже казала: ми були малими в садочку, вчилися в універсумі… Як він міг шукати мене, коли сам був малим?

— Все трохи складніше, Лав. Коли ми почали переміщення, Роман був трохи старшим, ніж є зараз. Домовившись з Матір’ю, ми зробили першу спробу.

— Першу спробу? — здивовано перепитав Роман.

— Так, Романе. Першу. Було ще дві. І тільки третя виявилася вдалою.

— А дві були невдалі? — тихо запитала Люба.

— А пам’ятаєш, Лав, куди зникав Роман у садочку? А потім в Універсумі — на цілих два роки? — з легкою іронією запитав Артік.

— Так, він постійно зникав, а потім з’являвся, — звівши брови, мовила Люба. — Перший раз я не пам’ятаю, я була ще маленька. А другий…

Вона не договорила.

— Я був відібраний на стажування до Сіріеліуму й брав участь в експериментальній експедиції на Неріаді, — трохи розгублено перебив Роман, намагаючись захистити ту версію правди, в яку завжди вірив.

— Ні, брате. Не був ти на Неріаді, — м’яко заперечив Артік. — Хоча Сіріеліум зацікавився тобою ще з Універсуму в Таймеліні. Бо ти постійно розповідав про Сонячну систему, свою рідну, та інші зорі, які краще досліджені землянами.

Роман нахмурився. Люба помітила це.

— То чому ж він зникав? — запитала вона.

— Через неточність переходу, доню Лав, — відповів Артік. — Ми взагалі нічого не знали. Ішли наосліп. Ми хотіли лише глянути на тебе. Не планували залишатися.