✨49.

Розділ 49.

Екарон

Стоячи перед знайомими, але водночас невпізнаними образами, Роман ловив себе на дивному, майже болісному роздвоєнні. Цікавість тягнула його вперед, а страх — міцно стримував на місці. І це був не страх чогось невідомого. Це був страх впізнати.

Перед ними всіма розгорнулася багатошарова, жива голограма. Кожен почав дивитися своє.

Теїр переглядав наукові досягнення, теорії, нові винаходи. Рієт поринув у машини, кібернетику, електроніку. Артік безперервно перекладав елімійською, встигаючи тонко підлаштовувати потік інформації під кожного з них.

Люба теж могла б зануритися в це безмежне різноманіття — флора, фауна, екологія Землі. Але не відривалася від Романа. Стояла поруч, ніби відчувала, що саме йому зараз найважче.

А він гортав далі. Наче шукав. А радше — відчайдушно уникав.

Вона тихо підійшла ззаду, обійняла його й поклала підборіддя йому на плече. Тепло її тіла трохи вгамувало внутрішній холод.

— Отже… вони не вигадка, — м’яко мовила.

Роман ледь повернув голову в її бік.

— Це ж неймовірно, — продовжила майже шепотом Люба. — Вони таки існують.

Роман повільно провів рукою по голограмі. Фрагменти заколивалися й почали змінюватися, ніби живі.

— Що ще у нас було, Лав… що ми не знали пояснити? — тихо запитав він. — Пам’ятаєш?

Люба підвела очі вгору, намагаючись пригадати.

— Супермен…
— Нео з Матриці…
— Триста спартанців…

Вона злегка прикусила губу.

— І ще був… — примружилася. — Хто ж іще був?..

Тихо хмикнула, стала поруч і сама провела рукою по голограмі. Гортала далі, але їй нічого не відгукувалося. Жодного знайомого образу. Жодного натяку.

У Романа було зовсім інакше. Кожен фрагмент здавався дуже знайомим. Не повністю. Але достатньо, щоб усередині все стискалося. І саме це лякало найбільше.

— Артіку, — сказав він хрипкувато. — Виведи, будь ласка, все, що може відповідати терміну «Супермен».

— Запит прийнято.

Голограма змінилася. Спершу з’явилися узагальнення. Слова. Значення.

— Термін «Супермен» має кілька рівнів інтерпретації, — спокійно почав Артік. — У загальному значенні — це позначення істоти або людини, що перевищує звичайні людські можливості.

На екрані з’явилися різні варіації: фізична перевага, інтелектуальна перевага, моральна або ідеологічна вищість. Також фіксувалося використання в філософських концепціях — зокрема, як ідея людини, що вийшла за межі звичних обмежень.

Фрагменти знову змінювалися. Слово повторювалося різними мовами, у різних контекстах.

— У культурному середовищі Землі цей термін набув окремого значення, — продовжив Артік.

Голограма різко сфокусувалася.

З’явився образ. Людина в червоно-синьому костюмі. З яскравим символом на грудях. Погляд — впевнений. Постава — пряма. Навколо — відкрите небо.

— Один із найпоширеніших архетипів, — сказав Артік. — Герой. Захисник. Ідеалізована форма сили.

Роман завмер. Його рука зупинилася в повітрі.

— Я… — тихо сказав він. — Я це знаю.

Люба швидко перевела на нього погляд.

— Це все неймовірно! — не приховуючи захвату мовила вона, змінюючи рукою фрагменти. — Це... це з земних фільмів. Вигаданий персонаж.

Вона на мить затримала погляд.

— А що з Нео з Матриці?

— Виконую.

Артік змінив голограму. Світло стало холоднішим. З’явилися темніші відтінки. Міські структури. Код. Потоки зелених символів, що спадали вертикально.

— «Нео» — центральна фігура в інформаційно-філософській моделі, відомій як «Матриця», — почав Артік. — У межах цієї концепції реальність, у якій існують люди, є штучною симуляцією.

Фрагменти далі змінювалися. Люди. Капсули. Системи. Мережі.

— Основна ідея — контроль свідомості через ілюзію світу, — продовжив він. — А також можливість її пробудження.

Нарешті з’явився образ. Чоловік у темному одязі. Спокійний. Зосереджений. Світ навколо нього якось викривлявся.

— «Нео» визначається як індивід, здатний усвідомити штучність середовища та змінювати його правила.

Роман дивився мовчки. Намагався зрозуміти глибше, ніж раніше.

— Він бачить код, — тихо додав Артік. — І взаємодіє з ним напряму.

Коротка зміна кадрів. Рух. Зупинка куль. Згин простору. Викривлення.

— Архетип: пробуджений.

Люба повільно перевела погляд на Романа.

— Це теж вигадка... — сказала вона.

Роман не знав, що відповісти. Його погляд залишався далі на голограмі.

— А якщо ні?.. — тихо сказав він.

— Таке питання досить популярне серед землян, — озвався Артік. — Після виходу цієї стрічки багато хто почав ставити під сумнів реальність власного світу.