✨48.

Розділ 48.

Екарон

— То що означає сигнал, відправлений у такий далекий простір? — цього разу запитав вже Теїр.

Артік не поспішав з відповіддю.

Зображення планети повільно оберталася перед ними.

— Земля сигналізує… досить потужно, — зрештою сказав він.

Голограма вкотре змінилася.

Навколо планети почали з’являтися тонкі лінії. Спочатку — поодинокі. Потім — більше. Ще більше.

— Ця планета буквально окутана полем сигналів, — продовжив Артік. — Безперервних. Різнотипних. Спрямованих у всі боки.

Лінії почали перетинатися. Переплітатися. Накладатися одна на одну.

— Більшість із них технологічно примітивні, — спокійно пояснював він. — Низька потужність. Високий рівень шуму. Відсутність єдиного центру.

Світло стало більш хаотичним.

— Але їх… надто багато.

Тепер Земля виглядала зануреною в сяючу сітку.

— Це не один сигнал, — додав Артік. — Це потік...

— Постійний.

Роман нахмурився.

— Вони… просто транслюють усе підряд?

— Так, — відповів Артік. — Інформацію. Розваги. Дані. Музику. Візуальні образи. Особисті повідомлення.

Люба уважно дивилася на голограму.

— І це все виходить у космос?..

— Частково навмисно, — сказав Артік. — Частково — як побічний ефект їхніх технологій.

Світло навколо планети стало ще густішим.

— Якщо бажаєте, я можу показати вам, чим живе ця цивілізація.

Голограма знову змінилася.

— Що вони дивляться.

— Що слухають.

— Як мислять.

Рієт перевів погляд на Романа.

Теїр ледь подався вперед.

— Це може бути… корисно, — тихо сказав він.

Роман мовчав.

Його погляд залишався прикутим до зображення Землі. На цьому хаотичному світлі.

— Показуй, — нарешті сказав він.

І цього разу в його голосі не було лише цікавості.

Було щось інше. Наче він боявся впізнати.

Голограма навколо планети почала змінюватися.

Із хаосу почали виділятися окремі сигнали. Перші. Найсильніші.

Хаотичні лінії навколо почали згущуватися в образи.

Спочатку — нечіткі.

Потім — живі.

Перед ними у просторі, розкрилася мозаїка фрагментів.

Музика.

Світло.

Сцени з фільмів.

Мультфільми.

Люди, що сміються, обіймаються, танцюють.

Виступи музичних гуртів — натовпи, що рухаються в одному ритмі.

Дитячий сміх.

Свята.

Конкурси, де хтось радіє перемозі.

Кольори були яскравими. Емоції — відкритими.

— Вони… такі живі, — тихо мовила Люба.

Роман мовчки дивився.

Рієт стояв нерухомо, але його погляд був дуже уважним.

Теїр ледь нахилився вперед. І теж зосереджено дивився.

— Дуже емоційна цивілізація, — пробурмотів він.

Калейдоскоп прискорився.

Картини почали змінюватися швидше. Ще швидше.

І разом із світлом у них почала проступати й тінь.

Світло раптово спалахнуло…

Все змінилося.

Вибух.

Ще.

Інший.

Полум’я.

Дим.

Крики.

Голограма більше не була святковою. Вона стала різкою.

Фрагменти війни.

Розбита техніка. Руїни. Вирви в землі. Люди, що тікають. Погляди, повні страху й сліз.

Люба аж здригнулася.

— Досить… — прошепотіла вона, але не відвела очей.

Потім зміна.

Голод. Виснажені обличчя. Діти. Порожні погляди.

Ще зміна.

Сміття. Безкраї звалища. Забруднені води. Мертві береги.

Зміна.

Люди, що втратили себе. В залежності. Порожнеча в очах. Дим з рота. Ін'єкції. Втеча від реальності.

Знову зміна.

Оголені тіла. Близькість, позбавлена змісту. Надлишок. Перенасичення. Порожнеча. Відчуття, що щось важливе втрачено.

Голограма здається дихала.