✨48.

Розділ 48.

Екарон

— То що означає сигнал, відправлений у такий далекий простір? — цього разу запитав уже Теїр.

Артік не поспішав з відповіддю. Зображення планети повільно оберталося перед ними в густій тиші.

— Земля сигналізує… досить потужно, — зрештою промовив він.

Голограма змінилася. Навколо блакитної кулі почали з’являтися тонкі світлові лінії. Спочатку поодинокі, потім усе більше й більше. Вони перетиналися, перепліталися, накладалися одна на одну, утворюючи щільну мережу.

— Ця планета буквально окутана полем сигналів, — продовжив Артік. — Безперервних. Різнотипних. Спрямованих у всі боки. Більшість із них технологічно примітивні: низька потужність, високий рівень шуму, відсутність єдиного центру. Але їх… надто багато.

Тепер Земля виглядала так, ніби її занурили в сяючу, хаотичну сітку.

— Це не один сигнал, — тихо додав Артік. — Це постійний потік.

Роман нахмурився.

— Вони просто транслюють усе підряд?

— Так. Інформацію, розваги, дані, музику, візуальні образи, особисті повідомлення. Частково навмисно, частково — як побічний ефект їхніх технологій.

Люба уважно дивилася на голограму, майже не дихаючи.

— І все це виходить у космос… — прошепотіла вона.

— Якщо бажаєте, я можу показати вам, чим насправді живе ця цивілізація, — запропонував Артік. — Що вони дивляться. Що слухають. Як мислять.

Рієт перевів погляд на Романа. Теїр ледь подався вперед.

— Це може бути корисно, — тихо сказав він.

Роман довго мовчав, не відриваючи очей від планети, що пульсувала хаотичним світлом.

— Показуй, — нарешті вимовив він.

У його голосі вже не було чистої цікавості. Там з’явилося щось важче. Передчуття.

Голограма почала розгортатися. Із загального хаосу стали виділятися окремі сигнали — найсильніші, найяскравіші. Хаотичні лінії згущувалися в образи, спочатку розмиті, а потім дедалі чіткіші й живіші.

Перед ними розкрилася барвиста, майже запаморочлива мозаїка.

Музика лилася. Люди сміялися, обіймалися, танцювали. Натовпи на концертах рухалися в єдиному ритмі. Дитячий сміх, свята, моменти перемоги, яскраві емоції. Кольори були насиченими, емоції — відкритими й щирими.

— Вони… такі живі, — тихо мовила Люба.

Роман дивився мовчки.

Рієт стояв нерухомо, але його погляд був дуже уважним.

Теїр ледь нахилився вперед і теж зосереджено спостерігав.

— Дуже емоційна цивілізація, — пробурмотів він.

Калейдоскоп прискорився. Картини почали змінюватися швидше. Ще швидше. І разом зі світлом у них почала проступати тінь.

Світло раптово спалахнуло — і все змінилося.

Вибух. Ще один. Полум’я. Дим. Крики. Голограма більше не була святковою. Вона стала різкою й жорсткою.

Фрагменти війни. Розбита техніка. Руїни. Вирви в землі. Люди, що тікають. Погляди, повні страху й сліз.

Люба аж здригнулася.

— Досить… — прошепотіла вона, але не відвела очей.

Потім — голод. Виснажені обличчя. Діти з порожніми поглядами.

Ще зміна.

Сміття. Безкраї звалища. Забруднені води. Мертві береги.

Знову зміна.

Люди, що втратили себе. Залежності. Порожнеча в очах. Дим з рота. Ін’єкції. Втеча від реальності.

І ще одна.

Оголені тіла. Близькість, позбавлена змісту. Надлишок. Перенасичення. Порожнеча. Відчуття, що щось важливе безповоротно втрачено.

Голограма ніби дихала — світло змінювалося темрявою, а темрява знову вибухала світлом.

— Вони одночасно будують… і руйнують, — тихо промовив Роман.

— Як і ми колись, — додав Рієт.

Теїр повільно кивнув.

Люба стояла, не відриваючи погляду, з ледь помітно тремтячими губами.

— Але вони ще не знають… — прошепотіла вона.

— Не знають чого? — підвів брови Роман.

Вона перевела на нього вологі очі.

— Що так не має бути. Що все це може погано для них закінчитися.

Калейдоскоп почав повільно згасати. Фрагменти злилися назад, і Земля знову опинилася в центрі — тиха, блакитна, майже невинна.

— Це лише частина, — спокійно сказав Артік. — Але достатня, щоб розуміти.

Тиша на містку стала густою й важкою.

Роман продовжував дивитися. Дуже довго.

— То що ж це за сигнал?.. — знову наполіг Теїр.

Роман і Люба продовжували взаємодіяти з голограмою. Фрагменти змінювалися під їхніми руками — варто було лише провести долонею, і калейдоскоп підлаштовувався. Вони зупиняли окремі сцени, затримували погляд, перемикали далі.