✨45.

Розділ 45.

Екарон

Артік витримав тривалу паузу.

Пурпуровий сигнал продовжував пульсувати на голограмі, ніби не звертаючи уваги на запитання, яке зависло на містку.

— Поточне розташування Екарона — міжзоряний простір поза щільними гравітаційними полями, — нарешті прозвучало.

Його голос був рівний. Занадто рівний.

— Проводиться первинний збір і аналіз даних.

На голограмі з’явилися нові шари інформації: спектри, траєкторії, розрахунки.

— Для формування повної картини необхідний додатковий час.

Коротка мить.

— Орієнтовно — до двох елімійських діб.

Роман не відводив погляду від сигналу.

— Після цього буде підготовлено детальний звіт щодо поточного розташування Екарона та джерела випромінювання, позначеного як «Земля».

Артік зробив довшу паузу.

— Рекомендую екіпажу використати цей час для завершення завдань попередньої місії.

Панелі змінилися.

— Доповнення звітів.

— Аналіз біологічних зразків.

— Контроль стану Теїра.

Люба ледь кивнула. Рієт мовчки прийняв інформацію. Роман нічого не сказав.

Він ще кілька секунд дивився на сигнал. Слово “Земля” не зникало з думок. Наче він уже десь його чув. Але не міг згадати де.

— Добре, — сказав він нарешті. — Працюємо.

Рієт підвівся.

— Я до Теїра.

Люба теж піднялася. Роман залишився сидіти, не відводячи погляду від голограми.

— Я до лабораторії, — сказала вона. — Треба нарешті проаналізувати всі зразки, які ми зібрали на Супер-Елімі й Небрісі.

Роман підвів на неї очі.

— Ти будеш вивчати той слиз, який ми зібрали на Небрісі?

Він трохи скривився.

— Будь ласка, будь обережна. Мені досі не по собі від однієї згадки про ті потвори.

Люба ледь усміхнулася.

— Добре, любий, не переймайся. Я працюватиму в обладнанні індивідуального захисту.

Вона на мить замислилася.

— До речі… та квітка з Небріса, яку ми назвали Тенебріс, почувається дуже добре.

Вона поклала долоню на його руку.

Роман глянув їй у очі.

— А я, навпаки… — тихо сказав він. — Почуваюся не дуже.

Він повільно видихнув.

— Наче передчуття чогось небезпечного. Що щось от-от станеться.

Його голос став тихішим.

— І це відчуття… холодить мене зсередини.

Люба притулилася до нього, обійнявши за плечі.

— Може, це наслідки стрибка?

Роман на мить задумався.

— Може…

Він підвівся.

Ще раз коротко глянув на пурпуровий сигнал, що тихо світився попереду.

— Ходімо і ми до Теїра, — сказав він. — Подивимось, як він.

Люба кивнула.

— А й справді, ходімо, — сказала вона, взявши Романа за руку. — І ходи зі мною потім до лабораторії. Я не хочу, щоб ти зараз був сам.

Вона ледь усміхнулася.

— Я, навпаки, почуваюся добре. Навіть… піднесено.

Роман також кивнув.

І вони разом рушили з містка. А сигнал залишився світитися.

У лабораторії їх зустрів несподіваний звук — сміх.

Рієт стояв поруч із платформою, а Теїр, трохи піднятий, дивився на нього вже зовсім іншим поглядом — живішим.

— Я бачу, що гіперстрибок гарно на вас подіяв, — пробурмотів Роман, злегка скривившись.

Люба тихо хіхікнула.

— Що у вас смішного?

Рієт і Теїр перевели на них погляди.

— Та нічого, — відповів Теїр уже майже без хрипу. — Просто кумедні спогади пригадалися. Я якраз розповідав Рієту.

— І які ж це спогади, якщо не секрет? — запитав Роман, ледь усміхнувшись.

Люба глянула на нього, помітивши, як змінився його настрій.

— Нічого особливого, — сказав Теїр. — Просто… коли я дивлюся на Рієта, я бачу відображення себе.

Він на мить замовк, ніби знову переживав той момент.

— І я пригадав перший раз. Коли я вперше побачив себе… тобто Рієта.