✨39.

Розділ 39.

Екарон

Монітори тихо світилися зеленими індикаторами.

Біосубстрат повільно циркулював крізь мережу синтетично-органічних судин Теїра, наповнюючи тканини новим життям. Тонкі трубки відводили надлишки рідини, а автоматичні системи відновлення поступово запускали складні процеси регенерації.

У лабораторії стояла напружена тиша.

— Біосистеми стабілізуються, — повідомив Артік. — Запущено повний цикл відновлення біосимбіотичних тканин.

Рієт уважно дивився на показники.

— Справді, потрібен час, — сказав він тихо. — Щонайменше кілька діб. Органічна частина має заново адаптуватися до циркуляції субстрату.

Роман кивнув.

— Головне, що ми встигли.

І саме в цю мить пальці Теїра ледь помітно ворухнулися.

Люба зосередила погляд.

— Романе…

Повільно, ніби долаючи величезну втому, Теїр відкрив очі. Вони ще були мутні, але свідомість уже поверталася. Він кілька секунд дивився на стелю лабораторії. Потім повільно перевів погляд на обличчя навколо.

— Скажіть… — тихо промовив він хриплуватим голосом. — Ми вже на Екароні… чи все ще в шлунку тієї жахливої планети?

У лабораторії пролунали тихі смішки.

— На Екароні, друже, — відповів Роман. — І цього разу без зубатих мешканців.

— Шкода, — пробурмотів Артік. — Я вже почав був звикати до місцевого колориту.

Теїр ледь усміхнувся.

— Добре… тоді я… трохи полежу.

Його очі знову повільно заплющилися.

— Він спатиме, — сказав Рієт, перевіряючи показники.

— І нехай спить, — відповіла Люба. — Йому це зараз потрібно найбільше. Він ж наполовину людина.

На моніторах рівно пульсували стабільні сигнали.

— Повний цикл відновлення біотканин триватиме приблизно сімдесят дві години, — повідомив Артік. — Але життєві показники вже досить стабільні.

Роман зробив крок назад і тихо видихнув.

— Ну що ж… тепер можна трохи перепочити.

Люба подивилася на нього.

— Нарешті.

— І я нагадаю, — одразу пожвавився Артік, — що кімната релаксації вже двадцять три години чекає на вас із симуляцією «вечірнє узбережжя».

— З теплим піском? — усміхнулася Люба.

— З теплим піском.

— І хвилями?

— І хвилями.

— І без ксеноморфів?

— Абсолютно без.

Роман усміхнувся.

— Тоді ходімо мерщій, Лав.

Вони ще раз глянули на Теїра.

Рієт залишився біля платформи.

— Я постережу, — сказав він. — І, якщо чесно, мені теж потрібно трохи посидіти в тиші.

Роман кивнув.

— Дякую, друже.

Вони з Любою вийшли з лабораторії.

Коридори Екарона були тихі й спокійні. Попереду на них чекало тепле узбережжя штучного моря, м’який пісок і шум хвиль. Вперше за довгий час їм справді можна було просто відпочити.

Дорогою до кімнати релаксації вони зайшли до житлового відсіку. Після важких скафандрів одяг здавався майже невагомим.

Люба одягла легкий купальник і тонку блакитну літню сукню. Тканина була настільки легкою, що навіть слабкий рух повітря колихав її, мов хвилю.

Роман натягнув плавки, шорти й футболку.

— Нарешті щось, що не важить десять кілограмів, — усміхнувся він, поправляючи футболку.

— І не пахне печерним слизом, — додала Люба.

— Це був дуже специфічний аромат.

— Я б сказала — космічний.

— Я б сказав — жахливий.

Вони засміялися.

Двері кімнати релаксації тихо відчинилися.

Їх зустріло тепло. Справжнє літнє тепло. М’який золотий вечірній світ, шум хвиль і легкий солоний бриз, що ледь торкався шкіри.

Перед ними простягалося узбережжя.

М’який теплий пісок. Спокійне море. Небо, що повільно змінювало кольори заходу.

Люба зробила кілька кроків уперед і завмерла.
Легкий вітерець колихнув її сукню і темне волосся.

— Романе… — тихо сказала вона. — Воно ж майже справжнє.

— Майже? — усміхнувся він. — Та я вже відчуваю, як у мене пісок між пальцями.

Вони ступили на берег.

Пісок справді був теплий.

— Артіку, — озвався Роман. — ти точно не переніс нас на Еліму?