✨31.

Розділ 31.

Небріс

Увійшовши до так званої Кімнати Наранів, Люба першою видихнула й буквально впала на широку гладку плиту.

— Я все ще відчуваю ногу… — простогнала вона, обережно протягуючи її. — І ці скафандри… важчі, ніж здається.

Кристалічні структури тихо світилися м’яким холодним світлом. Повітря тут було нерухоме, чисте, майже стерильне.

— До речі, можете зняти маски, — сказав Рієт. — Тут повітря таке ж, як і на Супер-Елімі.

Люба ввімкнула аналізатор атмосфери.

— Підтверджую. Кислотних домішок немає. Біоактивність нульова. Повітря чисте.

— А я вчергове протестую! — миттєво втрутився Артік. — Скільки можна попереджати про небезпеку? Ще хвилину тому ви дивилися в очі потворної смерті, а тепер знімаєте шоломи!

Роман зняв шолом першим. Люба — слідом.

— Артіку, не носив ти ніколи шоломів. Краще доповідай. Що з Каліоном? І чому ми його втратили?

— І де Теїр? — різко додала Люба. — Невже ми й його втратили?

На мить запала тиша. Артік не відповідав. Наче обробляв масив даних.

— Я ж попереджав, командире, — нарешті озвався він із відтінком образи. — Казав: не ближче ніж п’ять кілометрів від джерела сигналу. Але був наказ — ближче. І ми підійшли надто небезпечно близько.

Роман стискав шолом у руках.

— Чому ти не перевів Каліон у невидимий режим? Чому не підняв його в повітря?

— Ти наказав тримати його напоготові. Я й тримав.

— Ти мав вжити всіх заходів захисту! Навіть попри наказ! — сердито кинув Роман.

Кілька секунд тиші.

— Не хвилюйся, командире, — вже без іронії сказав Артік. — Каліон-2 уже в дорозі. Орієнтовний час прибуття — двадцять годин.

— Двадцять годин? — Люба підвела брови. — Тут? Я думала, гіршого, ніж спати в пілотському кріслі, не буде. Помилялася.

— Що з Каліоном-1? — сердито продовжив запитанням Роман.

— Безнадійно пошкоджено. Четвертий зонд зафіксував рух у напрямку човника кількох особин тубільної фауни ще на самому початку виходу. Тих самих, з якими ви вже познайомилися. Вони атакували корпус. Системи захисту не розраховані на кислотну біоерозію такого рівня. Вони знищили його методично. Наче свідомо й спеціально.

— Свідомо? — тихо повторила Люба.

— Виглядає саме так, — відповів Артік. — Щоб ви опинилися в пастці.

— Але де Теїр? — знову напружено запитала Люба.

Рієт підняв голову, ніби прислухався.

— Я досі отримую від нього сигнал. Він десь поруч. Його життєдіяльність мінімальна. Але він активний.

— Тобто він не загинув? — тихо.

— Ні.

У кристалах пробігла ледь помітна хвиля світла.

— Сигнал нестабільний, — додав Рієт. — І він… рухається.

Роман повільно підняв погляд.

— Рухається? — тоді він різко підвівся. — Артіку, зонди. Шукаємо Теїра.

— Слухаю, командире. Аналізую останні траєкторії… — коротка пауза. — Четвертий зонд зафіксував нижню частину тіла Теїра. Ноги лежать неподалік від пошкодженого човника.

— Викинули, — сухо сказала Люба. — Рівень органіки мізерний. Для них це не пожива. То я їх несла, наче скарб…

— Безцінний біомеханічний трофей, — невтримно додав Артік. — Можливо, варто було оформити страховку на транспортування нижніх кінцівок.

Люба закотила очі.

— Дуже смішно.

— Я намагаюся підтримати моральний дух екіпажу, — незворушно відповів Артік.

Роман різко випрямився.

— То я знаю, де Теїр.

Люба підняла на нього погляд.

— Де?

— Його, напевно, помістили в кокон. Як Рієта.

Тиша стала важкою.

— Рієте, ти зі мною? — коротко запитав Роман.

— Авжеж, — твердо відповів той.

— Я з вами, — Люба підвелася.

— Ні, Лав.

Роман підійшов ближче.

— Залишайся тут. Це тепер єдине безпечне місце на цій планеті. Ми підемо з Рієтом удвох. Візьмемо один віддалятор. Твій — у резерві. Якщо щось піде не так, ти зможеш прикрити.

— Мені не подобається цей план, — тихо сказала Люба.

— Мені теж, — відповів Роман. — Але іншого немає.

— Я залишаю за собою право критикувати ваші рішення, — вставив Артік. — Проте визнаю, що логіка в цьому є.