✨30.

Розділ 30.

Небріс

Звільнений Рієт виявився майже точною копією Теїра. Те саме сиве волосся, та сама густа борода, навіть одяг — ніби з одного набору. Лише погляд — більш холодний. І голос — хриплуватіший.

Люба відрізала останній слизький жгут, що тримав ногу андроїда, і не відводячи очей запитала:

— Звідки ви знаєте моє ім’я?

— Теїр повідомив мені, — відповів Рієт, повільно розгинаючись. — А хто така ти, мені нагадувати не потрібно. Я пам’ятаю тебе маленькою. Як і Теїр. Моя свідомість — його копія. Повна. До останнього спогаду.

Роман не відривав погляду від темного коридору печери.

— Чи зможеш ти йти сам?

— Зможу. Функціонал не пошкоджено. Лише штучне шкірне покриття має незначні дефекти.

— Артіку, зонди сюди. Негайно. Я хочу бачити все.

— Слухаю, командире. Уже в русі. Зафіксовано приблизно два десятки «тарганів». Виводжу зображення на внутрішні дисплеї скафандрів. Порада: чекайте на скупчення й віддаляйте групами. Стріляйте почергово — економія зарядів критична.

На внутрішніх екранах спалахнули червоні маркери. Вони рухалися.

— Вирушаємо зворотним шляхом, — скомандував Роман. — Лав, тримай штовхалку напоготові. Стріляй без команди, якщо підходять близько.

— Готова гнати тарганів до чортів, — тихо, але твердо сказала Люба.

Вони рушили до тунелю, яким прийшли. І саме тоді дисплеї різко змінили картинку.

— Командире… — голос Артіка став неприродно рівним. — Тунель заблоковано. Основна активність саме там. І ще… отримано дані з четвертого зонда.

Коротка пауза. Надто коротка.

— І? — різко кинув Роман.

— Дані не втішні.

Роман і Люба перезирнулися.

— Один зонд нам погоди не зробить, — відмахнувся Роман. — Йдемо.

— Ні, командире. Ми втратили не зонд. Ми втратили Каліон.

Тиша вдарила сильніше за будь-який спалах.

— Що? — одночасно видихнули Роман і Люба.
На дисплеях з’явилося зображення: органічні маси, слиз, темні силуети, що обплели корпус човника.

Роман стиснув репульсор.

— Чудово. Просто чудово.

Рієт зробив крок уперед.

— Я знаю, куди нам іти.

— Куди? — Люба навіть не приховувала тривоги.

— Туди, звідки я прийшов.

— І що це за місце? — нервово кинув Роман.

Рієт поглянув у темряву тунелю, що вів глибше.

— Кімната Наранів. Там вони не заходять. Там інший резонанс. Ми будемо в безпеці. І зможемо розробити план.

За спинами почулося глухе шурхотіння.

Роман підняв репульсор.

— Веди.

Рієт повів їх углиб.

Печера вже не була просто тунелем — це було кубло. Яйця стояли повсюди: напівпрозорі, пульсуючі, з темними силуетами всередині. Деякі здригалися ледь помітно.

— Йдіть обережно, — тихо сказав Рієт. — Не зачепіть бодай одне яйце.

— Справа небезпека! — вигукнув Артік.

Тіні заворушилися. Із темряви виринули кілька «тарганів». Їхні рухи були рвучкі, рвані, справді схожі на гігантських комах.

Вони наближалися півколом.

— Раджу не стріляти, — швидко сказав Рієт. — Це їх роздратує. У них кислотна кров. Один поранений — і почнеться ланцюгова реакція. Прибудуть десятки. Можливо, сотні.

— Це не летальна зброя, Рієте, — відповіла Люба, не зводячи прицілу. — Ми не військова експедиція. Це репульсори — віддалятори. Вони не вбивають. Лише відправляють загрозу на дистанцію до двадцяти кілометрів. Але дальність залежить від заряду.

— Тоді стріляйте з розумом, — сухо відповів Рієт.

Роман натиснув курок. І ще раз.

Спалахи розірвали темряву. Світло на мить освітило слизькі стіни, яйця, і хижі силуети.

Зграя просто зникла.

Повітря завібрувало.

— Мінус шість зарядів, — спокійно повідомив Артік.

Вони рушили далі, проходячи між яйцями.

Десь усередині одного з них щось ворухнулося.

— Отже, ти прийшов із Кімнати Наранів, — тихо запитав Роман, обходячи черговий згусток слизу.

— Так, — відповів Рієт. — Портал переніс мене із Супер-Еліми сюди. На Небріс. І так — я знаю назви, які ви дали планетам.