✨28.

Розділ 28.

Небріс

Роман і Люба вже сиділи у своїх пілотських кріслах, закуті в нові скафандри L-5 «Аурел-Сігма». Повна герметизація. Скляні маски відбивали холодне світло приладів. Усередині човника — контрольований мікроклімат. Зовні — Небріс.

— Починаю зниження за заздалегідь розрахованою траєкторією, — спокійно повідомив Артік.

Каліон-1 плавно увійшов у верхні шари атмосфери. За ілюмінаторами світ перетворився на густу сіру завісу. Туман клубочився щільними хвилями. Десь у хмарах спалахували глухі блискавки — не яскраві, але часті, мов нервові імпульси планети.

Корпус човника ледь здригався під ударами турбулентності.

— Атмосферний тиск у межах норми. Корозійна активність — підвищена. Захисне покриття тримається, — доповів Артік.

Посадка вийшла напрочуд м’якою. Каліон опустився на рівнинну, злегка хвилясту поверхню, вкриту твердою сірою кіркою, що нагадувала застигле скло.

За межами прожекторів — лише туман. Густий, майже матеріальний.

— Артіку, яка відстань до сигналу? — зосереджено дивлячись на показники, запитав Роман.

— Як і було попередньо обумовлено — приблизно три кілометри, — відповів Артік.

Люба вдивлялася в сіру імлу.

— Три кілометри в такому тумані… — тихо сказала вона. — Це така собі прогулянка наосліп.

— Місцевість рівнинна, — повідомив Артік. — Це найбезпечніша зона для посадки. Ґрунт стабільний, без активних провалів.

Роман повільно похитав головою.

— Летимо ближче. Якомога ближче.

— Це підвищує ризик для човника, — одразу заперечив Артік.

— А ми ризикуємо власною безпекою й здоров’ям, — твердо відповів Роман. — Якщо доведеться нести Рієта, я не хочу повторювати історію з Теїром. У мене плечі досі гудуть.

Коротка пауза.

— Виконую, — сухо відповів Артік.

Каліон м’яко здійнявся на кілька метрів, завис, а тоді різко пішов уперед, ковзаючи над поверхнею крізь туман. Блискавки спалахували десь у височині, підсвічуючи хмари примарним фіолетовим сяйвом.

— Мінімально безпечна посадка — чотириста п’ятдесят шість метрів від точки виходу сигналу на поверхню, — доповів Артік.

— Сідаємо, — скомандував Роман.

Каліон вдруге торкнувся поверхні.

Прожектори висвітили дивну картину: тріщини в породі, застиглі хвилі магматичних викидів, скляні нарости, що стирчали з землі, мов уламки розбитого кришталю.

— Сигнал іде з глибини, — повідомив Артік. — Ймовірно через розлом. Підповерхневі порожнини. Вулканічні силікати, базальтові шари, скляні формування й гірські породи.

Роман кивнув.

— Отже, спускатися доведеться вниз.

Люба перевела погляд на нього.

— Туман щільний. Видимість — метрів двадцять максимум.

— Беремо рюкзаки з повним набором, — сказав Роман. — Освітлення, страховка, датчики, додаткові батареї.

Він на мить затримався.

— Спальні мішки — ні. Але набір романтика — обов’язково.

Люба крізь маску усміхнулася.

— Без нього ти не підеш, правда?

— Ніколи.

— Фіксую, — сухо мовив Артік. — Пріоритети екіпажу: виживання, рятування штучного близнюка й романтика.

За межами корпусу знову спалахнула блискавка.

Туман повільно заворушився, наче дихнув.

— Двері готові до розгерметизації, — повідомив Артік.

Роман і Люба переглянулися.

— Час знайти Рієта, — тихо сказала Люба.

Люк Каліона почав відчинятися. І холодний, кислотний туман Небріса потягнувся всередину до світла плафонних ліхтарів.

Вони зробили перший крок на поверхню.

Небріс зустрів їх шерхотом і вологим, майже живим слизом. Підошви черевиків ковзали, але стабілізатори в L-5 одразу скориговували баланс. Уламки породи хрустіли під ногами — звук був глухий, ніби вони ступали по товстому битому склу, яке наче хтось навмисне розсипав.

Повітря за межами скафандрів виглядало густим і важким. Туман повільно рухався, наче мав власну інерцію.

— Артіку, запускай зонди. Чотири штуки, — зкомандував Роман. — Хочу бачити все, що далі нашої видимості.

— Виконую.