✨26.

Розділ 26.

Каліон

Каліон-1 вже набрав крейсерську швидкість, і Супер-Еліма повільно віддалялася в ілюмінаторі, перетворюючись на світлу кулю з тонким серпанком атмосфери.

— До Небріса — три цілих дві десятих астрономічні одиниці, — повідомив Артік. — За поточних параметрів прискорення — приблизно дев’ять годин активного розгону й ще близько шістнадцяти інерційного польоту. Разом — трохи більше однієї елімійської доби.

— Тобто поспати встигнемо, — видихнув Роман, відкинувшись у кріслі.

— Якщо слово “поспати” означає згорнутися в кріслі пілота, як недопакований астро-турист, то так, — сухо відповів Артік.

Люба кинула короткий погляд на невелику кабіну.

— Ніякої кімнати релаксації, — зітхнула вона. — Ніякої ванни. Ніякого теплого душу.

— Зате є чудовий панорамний вид на холодну порожнечу космосу, — додав Артік. — Рекомендую як терапію.

Роман хмикнув.

— Після Наранів я вже нічого не боюся. Навіть твого сарказму.

— Не зарікайся, командире.

Але веселий тон швидко змінився серйозністю, коли погляди знову зупинилися на медичній платформі.

Теїр лежав нерухомо. Світіння під шкірою на грудях стало слабшим.

— Час працювати, — сказала Люба, підходячи ближче. — Артіку, запускаємо комбіноване життєзабезпечення.

— Підтверджую. Перехід у медичний режим Каліона.

Панелі підсвітилися м’яким зеленим світлом. Із відсіку висунулися тонкі гнучкі кабелі й біомедичні інтерфейси.

— Під’єднуємо дві системи, — пояснила Люба, працюючи впевнено, попри втому. — Перша — підтримка біологічних тканин: мікроциркуляція замінника крові, температурна стабілізація, поживні субстрати.

— Друга — стабілізація процесора Сіріел ΣⵍΔ-99, — додав Артік. — Енергопостачання через резервні комірки Каліона й ізоляція від збоїв.

Роман стояв поруч, спостерігаючи й допомагаючи.

— Тобто він буде… напівлюдина на штучній крапельниці й напівкомп’ютер на павербанку?

— Дуже грубо сформульовано, — відповів Артік. — Але по суті правильно.

Люба під’єднала останній кабель. На моніторі з’явилися показники.

— Біотканини стабілізуються… електронна частина теж тримається, — сказала вона. — У такому режимі він протримається кілька елімійських діб.

— За умови, що ми не потрапимо в гравітаційний шторм або під атаку невідомих форм життя, — уточнив Артік.

— Артіку! — одночасно вигукнули Роман і Люба.

— Я просто озвучую статистику.

Роман потер обличчя долонями.

— Отже, план такий. Летимо прямо на Небріс. Екарон залишається там, де й був — в лаґранжі. Йдемо на сигнал не відволікаючись, бо можемо його втратити.

— І ймовірно втратимо, — підтвердив Артік. — Коли наблизимося до Небріса й потрапимо під вплив Ехо-Шедоу, передача стане нестабільною.

— Тобто ми будемо йти наосліп, — тихо сказала Люба.

— Не зовсім, — відповів Артік. — Я з вами.

Роман усміхнувся.

— Маленький корпус із великим функціоналом.

— Дякую, командире. Записую як офіційне вибачення.

Люба нарешті сіла в крісло, відкинувшись назад.

— Гаразд. Чергуємо. Спершу ти відпочинь, Романе. Я постежу за показниками.

— Ні, ти перша. Ти сьогодні і Наранів слухала, і андроїдів латала.

— Я все чую, — вставив Артік. — Рекомендую обом по шість годин сну. Я контролюю курс, системи й стан Теїра. І якщо щось піде не так — розбуджу. Можливо, навіть ніжно.

— Оце мене й лякає, — пробурмотів Роман.

— За умови, що ви не забудете про себе, — спокійно нагадав Артік. — Екіпаж має тенденцію рятувати всіх, окрім власного шлунка.

Роман повільно перевів погляд.

— Ти зараз про що?

— Про те, що з моменту виходу на цю планету ви нічого не їли. А глюкоза — корисна навіть для брутальних романтиків.

Люба тихо засміялася.

— Він має рацію. Я голодна.

— Фіксую історичний момент, — урочисто мовив Артік. — Люба погодилася з моїм алгоритмом.

Невеликий відсік Каліона трансформувався у режим мінімальної кухні. Зі стін висунулися компактні контейнери з раціонними пакетами.

— Вибір сьогодні скромний, — повідомив Артік. — Стандартний набір дослідника: протеїнові блоки, концентрований суп і щось, що виробник сміливо назвав “овочевим рагу”.