✨25.

Розділ 25.

Супер-Еліма

Кілька хвилин на галявині стояла мовчазна пауза.

Ехо-Прайм уже помітно сховалася за горизонтом, і повітря дихнуло передвечірньою прохолодою. Світ став тихішим, але ця тиша була не заспокійливою — вона тиснула.

— Вже вечоріє… а у нас навіть спальних мішків немає, — з розпачем мовила Люба. — Ми ж їх теж залишили в лабораторії Теїра.

Роман мовчки глибоко вдихнув, зняв із плечей важкий тулуб Теїра й обережно опустив на траву. Люба, ледве стримуючи втому, зняла з плечей рюкзак із нижньою частиною синтетика — ноги безвольно звисли.

Теїр не рухався. Його обличчя знову нагадувало манекен.

— Здається, він знову відключився, — тихо сказав Роман, легенько струснувши його за плече.

— Йому потрібна негайна допомога, — серйозно відповіла Люба. — Людські тканини без живлення почнуть відмирати. І електронні системи теж. Нам потрібно на Екарон. Негайно.

Запала ще одна пауза.

— Ну ось, бачите? — нарешті озвався Артік. — Я ж попереджав. Пріоритети були розставлені… м’яко кажучи, творчо.

— Тільки не панікуй, Артіку, — сердито кинув Роман. — Я швидко повернуся до лабораторії за активатором і речами.

— Сам? — одразу уточнив Артік. — А Лав тут залишиться? Наодинці? У сутінках? А якщо вона… знову зникне?

Роман і Люба тривожно переглянулися.

— І ще одна дрібниця, командире, — невинно додав Артік. — Двері реагують на руку Лав. Без неї ти навіть не ввійдеш. Тож, як не крути, йти треба разом.

Люба зітхнула й присіла на траву.

— Я ледве сюди дійшла… — сказала вона, витягуючи ногу. — Сил повертатися просто немає.

Роман розгублено озирнувся. Рішення ніби висіло в повітрі — очевидне, але поки невловиме.

І раптом його погляд змінився.

— Зачекай-но… — повільно мовив він. — А хто у нас повністю синхронізований з Екароном і всіма чотирма човниками типу «Каліон», га?

Люба ледь помітно усміхнулася.

— Я? — сухо відповів Артік. — Ні, ні, вибачте. Я зараз у маленькому корпусі з великими рученятами й маленьким ротом. Абсолютно нефункціональний. До того ж після спроби насильного під’єднання до зламаного андроїда мої ядра в глибокому дисонансі. Я психологічно травмований. І взагалі, я в домику.

Люба не стрималася — регіт вирвався сам собою.

Навіть на застиглому обличчі Теїра майнула тінь іронічної посмішки.

Тільки Роман залишався серйозним. Але в його очах уже з’явилася іскра.

— Артіку, — спокійніше сказав він. — То були жарти. Погані, визнаю. Але зараз не час для реваншів. Вечоріє. Лав мерзне. Теїр відключається. Нам треба на Екарон. Активуй Каліон.

Пауза.

— Ох, командире… — протягнув Артік з демонстративною образою. — Ці дешеві маніпуляції зі словом «друже» мене більше не беруть.

Коротка пауза.

— Але я таки не дозволю, щоб Лав замерзла.

Трава на галявині раптом почала ледь тремтіти. Повітря перед ними ніби згустилося, мов тепловий міраж.

— Тримайтеся, — вже зовсім іншим тоном сказав Артік. — Каліон-1 переходить у видимий спектр.

І просто з нічого, з прозорості вечора, почав проявлятися знайомий силует човника — спершу контури, потім обшивка, потім світлові лінії.

Роман видихнув.

Люба заплющила очі на мить — не від втоми, а від полегшення.

— І запам’ятайте, — додав Артік. — Маленький корпус може мати великий функціонал.

— О, це ми ще перевіримо, — тихо пробурмотів Роман, беручись знову за тулуб Теїра. І цього разу в його голосі звучала не розгубленість, а рішучість.

Люк човника плавно розкрився, випустивши м’яке внутрішнє світло. Люба першою піднялася трапом, обережно підтримуючи рюкзак із нижньою частиною Теїра. Роман, напруживши плечі, заніс усередину тулуб синтетика.

— Обережно, — тихо сказала Люба, коли вони вкладали Теїра на медичну платформу.

Його груди ледь світлилися зсередини тьмяним золотавим відблиском — процесор Сіріел ΣⵍΔ-99 ще тримався.

— Фіксую критичне падіння біоживлення, — повідомив Артік уже без жартів. — Рекомендую негайний старт.

Роман застрибнув у крісло пілота.

— Синхронізація?

— Повна. Екарон у доступі. Але…

— Що «але»? — напружено перепитала Люба, займаючи своє місце.

— Але сигнали між Супер-Елімою і Небрісом активні просто зараз. Інтенсивність зросла.