✨25.

Розділ 25.

Супер-Еліма

Кілька хвилин на галявині стояла мовчазна пауза.

Ехо-Прайм уже помітно сховалася за горизонтом, і повітря дихнуло передвечірньою прохолодою. Світ став тихішим, але ця тиша була не заспокійливою — вона тиснула.

— Вже вечоріє… а у нас навіть спальних мішків немає, — з розпачем мовила Люба. — Ми ж їх теж залишили в лабораторії Теїра.

Роман мовчки глибоко вдихнув, зняв із плечей важкий тулуб Теїра й обережно опустив на траву. Люба, ледве стримуючи втому, зняла з плечей рюкзак із нижньою частиною синтетика — ноги безвольно звисли.

Теїр не рухався. Його обличчя знову нагадувало манекен.

— Здається, він відключився, — тихо сказав Роман, легенько струснувши його за плече.

— Йому потрібна негайна допомога, — серйозно відповіла Люба. — Людські тканини без живлення почнуть відмирати. І електронні системи теж. Нам потрібно на Екарон. Негайно.

Запала ще одна пауза.

— Ну ось, бачите? — нарешті озвався Артік. — Я ж попереджав. Пріоритети були розставлені… м’яко кажучи, творчо.

— Тільки не панікуй, Артіку, — сердито кинув Роман. — Я швидко повернуся до лабораторії за активатором і речами.

— Сам? — одразу уточнив Артік. — А Лав тут залишиться? Наодинці? У сутінках? А якщо вона… знову зникне?

Роман і Люба тривожно переглянулися.

— І ще одна дрібниця, командире, — невинно додав Артік. — Двері реагують на руку Лав. Без неї ти навіть не ввійдеш. Тож, як не крути, йти треба разом.

Люба зітхнула й присіла на траву.

— Я ледве сюди дійшла… — сказала вона, витягуючи ногу. — Сил повертатися просто немає.

Роман розгублено озирнувся. Рішення ніби висіло в повітрі — очевидне, але поки невловиме.

І раптом його погляд змінився.

— Зачекай-но… — повільно мовив він. — А хто у нас повністю синхронізований з Екароном і всіма чотирма човниками типу «Каліон», га?

Люба ледь помітно усміхнулася.

— Я? — сухо відповів Артік. — Ні, ні, вибачте. Я зараз у маленькому корпусі з великими рученятами й маленьким ротом. Абсолютно нефункціональний. До того ж після спроби насильного під’єднання до зламаного андроїда мої ядра в глибокому дисонансі. Я психологічно травмований. І взагалі, я в домику.

Люба не стрималася — регіт вирвався сам собою.

Навіть на застиглому обличчі Теїра майнула тінь іронічної посмішки.

Тільки Роман залишався серйозним. Але в його очах уже з’явилася іскра.

— Артіку, — спокійніше сказав він. — То були жарти. Погані, визнаю. Але зараз не час для реваншів. Вечоріє. Лав мерзне. Теїр відключається. Нам треба на Екарон. Активуй Каліон

— Ох, командире… — протягнув Артік з демонстративною образою. — Ці дешеві маніпуляції зі словом «друже» мене більше не беруть.

Він витримав паузу.

— Але я таки не дозволю, щоб Лав замерзла.

Трава на галявині раптом почала ледь тремтіти. Повітря перед ними ніби згустилося, мов тепловий міраж.

— Тримайтеся, — вже зовсім іншим тоном сказав Артік. — Каліон-1 переходить у видимий спектр.

І просто з нічого, з прозорості вечора, почав проявлятися знайомий силует човника — спершу контури, потім обшивка, потім світлові лінії.

Роман видихнув.

Люба заплющила очі на мить — не від втоми, а від полегшення.

— І запам’ятайте, — додав Артік. — Маленький корпус може мати великий функціонал.

— О, це ми ще перевіримо, — тихо пробурмотів Роман, беручись знову за тулуб Теїра. І цього разу в його голосі замість розгубленості прозвучала рішучість.

Люк човника плавно розкрився, випустивши м’яке внутрішнє світло. Люба першою піднялася трапом, обережно підтримуючи рюкзак із нижньою частиною Теїра. Роман, напруживши плечі, заніс усередину тулуб синтетика.

— Обережно, — тихо сказала Люба, коли вони вкладали Теїра на медичну платформу.

Його груди ледь світлилися зсередини тьмяним золотавим відблиском — процесор Сіріел ΣⵍΔ-99 ще тримався.

— Фіксую критичне падіння біоживлення, — повідомив Артік уже без жартів. — Рекомендую негайний старт.

Роман застрибнув у крісло пілота.

— Синхронізація?

— Повна. Екарон у доступі. Але…

— Що «але»? — напружено перепитала Люба, займаючи своє місце.

— Але сигнали між Супер-Елімою і Небрісом активні просто зараз. Інтенсивність зросла.