✨23.

Розділ 23.

Шепіт Еліми

Питання про останній сигнал від Рієта змусило біосинтетика Теїра ледь помітно здригнутися. Його очі на мить втратили фокус, наче він перевіряв внутрішній канал зв’язку.

— Щойно, — відповів він без вагань.

Люба нахилилася ближче.

— Тобто… ти й досі отримуєш від нього сигнал?

— Так. Я постійно отримую від Рієта короткі повідомлення. Коли на мене впав системний блок, мій передавач автоматично перейшов у режим аварійного запиту допомоги. Сигнали пішли безперервно. Вони йдуть досі, бо я не відновлений повністю.

Він ковзнув поглядом по власному пошкодженому корпусу.

— У відповідь я постійно отримую від нього підтвердження: “Системи стабільні. Готовий допомогти.” Але… — Теїр зробив паузу. — Після того як ви активували мої повні діагностичні функції, я проаналізував циклічність обміну. Повідомлень надто багато. Вони повторюються вже дуже довго.

— Тобто? — тихо спитала Люба.

— Це означає, що з Рієтом теж щось сталося. Він застряг у стані фіксованої відповіді.

Люба поглянула на Романа. Роман перевів погляд на Теїра. Артік на диво мовчав — рідкісний випадок. Наче навмисно давав їм простір для усвідомлення.

— Здається, ми знаємо, де Рієт, — нарешті сказав Роман.

— На Небрісі, — не втримався Артік.

— Тобто ті сигнали між Супер-Елімою й Небрісом, які ми сприйняли як “пінґ-понґ”… — уточнила Люба, — це і є обмін між Теїром і Рієтом?

— Саме так, Лав, — серйозно відповів Роман. — І більше того… У мене є відчуття, що в Сіріеліумі про це знали.

Люба звела брови.

— Знали?

— Саме тому ми тут. Це не випадковий маршрут. Нас спрямували.

Артік тихо клацнув, ніби перемикав режим.

— О, чудово. Почалося. Командир активував інтуїцію. Дозволь уточнити: це та сама інтуїція, яка колись привела нас у печеру на Неріаді?

Роман ледь усміхнувся.

— Та сама. І вона нас тоді не підвела.

— Підвела, — сухо відповів Артік. — Просто ви на щастя вижили. Це різні речі.

Теїр уважно слухав.

— Якщо Рієт на Небрісі… — повільно мовив він, — то він там ймовірно застряг. Сигнал стабільний, але з аномальними перешкодами. Ніби щось блокує його переміщення.

Роман кивнув.

— Отже, наступна зупинка — Небріс.

— То ось про що був Шепіт Еліми… — задумливо мовила Люба, ще раз глянувши на Теїра.

Роман мовчки скинув рюкзак і почав швидко переглядати вміст, відкладаючи зайве.

— Лав, викидай усе непотрібне. Беремо Теїра на Каліон-1. — Він підвів погляд на біосинтетика. — Сподіваюся, ти не проти, андроїде.

— Ні, — спокійно відповів Теїр. — Чи маю я взагалі вибір? Але мушу попередити: я не протягну довго в такому стані. Одного електроживлення замало. Мої біологічні тканини через втрату функціоналу і цієї… — він глянув на підсохлі сліди біоекстракту, — рідини, що ви назвали “кров’ю”, почнуть відмирати. Ви навряд чи зможете відновити мене самотужки. Для повної реконструкції потрібен Рієт.

— Ми знайдемо Рієта, — твердо сказав Роман, витягуючи з рюкзака міні-набір романтика й відкладаючи його геть.

— А я проти! — різко озвався Артік. — У протоколах місії ніде не зазначено, що ми можемо поповнювати екіпаж. Тим паче істотами невідомого походження. Я протестую! Це може призвести до зриву місії.

— Артіку, дарма ти так, — м’яко мовила Люба, дістаючи зі свого рюкзака спальний мішок і відкладаючи косметичні дрібниці. — Теїр загине, якщо ми його не візьмемо. Так само й Рієт. А вони знають надто багато. Це може бути важливо і для науки, і для Сіріеліуму… і навіть для тебе. Невже тобі не цікаво?

— Цікаво! — миттєво відповів Артік. — Але надто небезпечно. Ці два фактори рідко дружать.

— Досить скиглити, Артіку, — різко мовив Роман, затягуючи лямки спорожнілого рюкзака. — Шкода, що ти не маєш ніг і хоча б якогось корпусу, бо я б змусив тебе нести Теїра. Це, між іншим, десь вісімдесят кілограмів. І це без нижньої частини, яка теж тягнула б кілограмів на тридцять.

— Я міг би образитися, — сухо відгукнувся Артік. — Але, на жаль, я — програмний продукт. Тому просто зафіксую факт: командир знову приймає рішення, керуючись емоціями.

— Ні, — спокійно відповів Роман, підходячи до столу. — Керуючись людьми.

Він обережно підняв тулуб Теїра, напруживши плечі.

— Лав, допоможеш?

Люба стала поруч, підтримуючи рюкзак.

— Обережно… — прошепотіла вона. — Ми тебе витягнемо, Теїре.

— Я вірю, — тихо відповів той.

Роман узяв Теїра на спину, зафіксувавши його тулуб у рюкзаковій системі кріплень. Вага одразу дала про себе знати — метал і біотканини не розподілялися рівномірно.