✨14.

Розділ 14.

Супер-Еліма

Каліон-1 знизився до мінімальної висоти й завис над поверхнею Супер-Еліми, ледь чутно гудучи компенсаторами. Під днищем розстелялася зелена галявина — надто рівна й спокійна, ніби спеціально залишена тут для тих, хто не любить ризикувати життям без потреби.

— Точну посадку біля джерела сигналу виконати неможливо, — спокійно доповів Артік. — Скелястий масив, різкі перепади висот, нестабільні магнітні включення.

Він зробив коротку паузу.

— Я обрав оптимальну точку. П’ять кілометрів звідти. Відкрита місцевість, зелена галявина, мінімальні ризики.

— Мінуси? — запитав Роман, не відводячи погляду від панорами.

— Трохи далеко йти пішки, — відповів Артік. — Плюси — безпечна посадка, можливість ознайомитися з флорою і фауною.

І вже з легкою ноткою іронії додав:

— Також існує теоретична вірогідність загубитися серед місцевої людиноподібної фауни. Але я б не радив одразу з ними знайомитися.

Роман хмикнув.

— Приймається. Сідаємо.

Каліон м’яко торкнувся поверхні. Гасіння імпульсів пройшло ідеально — жодного поштовху, лише відчуття, ніби човник сів перепочити.

Люба тим часом ковзала пальцями по голограмі атмосферних показників.

— Атмосфера повністю придатна для дихання, — підсумувала вона. — Кисень у нормі, азот стабільний, радіаційний фон нижчий за середній по Елімі.

Вона злегка насупилася.

— Але… дуже багато рослинного пилку, летких органічних сполук, локальні газові викиди через активну біосферу. Запахи можуть бути… надто насичені.

— Тобто? — уточнив Роман.

— Вихід тільки з масками, — відповіла Люба. — Фільтрація — обов’язкова. Інакше ризикуємо чхати на науку кожні п’ять секунд.

— Рюкзаки? — запитав Роман.

— Повний комплект, — втрутився Артік. — Екстремальне виживання, провіант, інструменти, сенсори. І так, “набір романтика” теж включено. У версії “міні”.

Коли всі приготування були завершені, а Люба й Роман уже стояли біля шлюзу, Роман раптом зупинився й повернувся до голограми Артіка.

— Слухай, — сказав він з удаваною серйозністю. — А якщо на нас нападе якась агресивна годзила?

Він глянув на Любу й театрально зітхнув.

— Або, якась тутешня горила вкраде Любу, а я що? Бігтиму за нею з міні-лопаткою з “набору романтика”? Надуватиму щоки, демонструючи альфа-самця?

Люба пирснула зі сміху, але промовчала, явно чекаючи відповіді Артіка.

— Ну добре, — озвався той. — Дещо передбачено. Але це не зброя. Ми ж не військова, а наукова експедиція.

Панель біля виходу тихо відсунулася, відкриваючи вбудований відсік.

— Представляю: JTΨ-віддалятор, — урочисто повідомив Артік. — Пристрій нелетальної дії з можливістю обирати дистанцію віддалення небезпеки.

Коротка пауза.

— Запас заряду: двадцять імпульсів. Максимальна дистанція віддалення — двадцять кілометрів.

Роман кліпнув.

— Тобто ми просто… відштовхуємо проблему?

— Саме так, — задоволено підтвердив Артік. — Або дуже наполегливо просимо її піти геть.

Люба похитала головою, усміхаючись.

— Мені подобається цей підхід. Без агресії. Але з аргументами.

Шлюз почав розкриватися, впускаючи всередину перший подих Супер-Еліми — теплий, насичений ароматами зелені й чогось незнайомого, але дивно приємного.

— Ну що ж, — тихо сказав Роман, — п’ять кілометрів прогулянки.

Він поглянув на Любу.

— Як на побаченні.

І вони зробили крок назустріч планеті.

Роман усе ще тримав у руках репульсор -віддалятор, машинально прокручуючи налаштування, ніби сам жест заспокоював.

— Та повісь вже його на пояс, цей віддалятор, професоре! — майже різко, але з відверто жартівливим тоном гиркнув зі скафандра просто під самим вухом Артік. 

Роман аж здригнувся. 

— Ще натиснеш ненароком — і шукатимемо Любу за двадцять кілометрів у джунглях.

Люба скоса зиркнула, ледь примруживши очі.

— Там точно мене якісь мохнаті лапи можуть забрати, — зі сміхом додала вона.

— Ні, ну класна ж штука, — не здавався Роман. — Хотілося б глянути в дії.

— Ну так, — пирхнув Артік. — Вас, брутальних романтиків, такі цяцьки завжди з дорослих у дітей перетворюють.

— Та я тільки… ну добре.

І Роман таки повісив віддалятор на пояс.

— Ну ви вже помітили, — озвався Артік уже тепліше. — Поза межами Каліона я з вами у захисних костюмах, що… так, схожі на піжами.

— Ага, — не втримався Роман. — Бачиш, то ти таки теж у піжамі.