✨13.

Розділ 13.

Каліон-1

Костюми класу L-3 «Аурел» виглядали рівно так, як і попереджав Артік: надто м’які, надто легкі й підозріло зручні, щоб викликати довіру в людей, які звикли до багатошарових броньованих скафандрів.

Роман обережно потягнув за рукав.

— Якщо чесно, — пробурмотів він, — у мене є відчуття, що ми зараз не летимо на контакт із позаелімійським розумом, а готуємося до дуже відповідального сну. Цей скафандр таки нагадує мені піжаму.

Люба поправила комір і повільно повернулася навколо себе, оцінюючи костюм.

— Зате не тисне, — з усмішкою сказала вона. — І не шарудить. Якщо нас хтось зустріне — ми хоча б не виглядатимемо як бляшанки.

— Саме так, — одразу відгукнувся Артік. — Клас L-3 оптимізований для середовищ, придатних для життя, але з потенційною схильністю до… сюрпризів.

— Я починаю ненавидіти це слово, — зітхнув Роман, застібаючи останній фіксатор.

— А я люблю це слово, — невинно відповів Артік. — Воно універсальне.

Каліон-1 чекав трохи припіднятий у черевній ніші Екарона — компактний, обтічний, майже затишний на вигляд. Наче човен, який знає, що йому доведеться пірнати глибоко.

Вони зайняли свої місця.

— Фіксація штатна, — доповів Артік. — Життєзабезпечення активне. Захисні екрани — у пасивному режимі. І так, перш ніж ти спитаєш, Романе: так, вони працюють.

— Я ще нічого не спитав.

— Але подумав, — спокійно парирував Артік.

Перед ними розгорнулася голограма Супер-Еліми — повільно обертаючись, наче жива, насичена кольорами. Континенти, океани, атмосферні течії. Планета виглядала надто… правильною. Наче хтось довго й уважно збирав її з найкращих зразків.

— Перед посадкою рекомендую стандартну процедуру, — продовжив Артік. — Три обльоти. Повторне сканування. Остаточна локалізація джерела сигналу.

— Підтримую, — кивнув Роман. — Не хочу сісти прямо комусь на голову.

Каліон відірвався від Екарона м’яко, майже непомітно. Великий корабель залишився позаду — темний, вимкнений, мов тінь у космосі.

Перший обліт минув мовчки. Другий — уважно. На третьому голограма раптом спалахнула додатковими маркерами.

— Є, — сказав Артік. — Сигнал локалізовано.

На поверхні з’явилася точка.

14 градусів 27 хвилин південної широти. Й 63 градуси 11 хвилин східної довготи.

Люба нахилилася ближче до проєкції.

— Скелястий масив, — промовила вона. — Давній. Схоже на тектонічний вузол. Багато порожнин.

— Печери, — додав Роман.

— Я не казав «печери», — миттєво відреагував Артік.

— Але подумав, — усміхнулася Люба.

На мить знову в кабіні запала тиша.

— Отже, — мовив Роман, вирівнюючи Каліон по траєкторії. — Обліт завершено. Дані зібрані. Місце визначено.

Він глянув на Любу.

— Готова глянути й піти?

Вона відповіла тим самим поглядом, у якому було все: цікавість, тривога й оте тихе «так».

— Готова, — сказала вона. — Але щось мені підказує, що просто піти нам не дадуть.

— Всесвіт ніколи не був прихильником простих сценаріїв, — підсумував Артік. — Тож рекомендую пристебнутися. І морально теж.

Каліон-1 почав зниження.

Супер-Еліма повільно наближалася, відкриваючи свою поверхню — і свою таємницю.

Через панорамне оглядове вікно Каліона почали проступати краєвиди планети. Спершу — м’яка кривизна горизонту, потім кольори, а далі — форми. 

Гірські хребти тягнулися довгими хвилями, ніби застиглі у русі. Між ними виблискували моря — глибокі, насичено-сині, з мереживом берегів. Річки срібними нитками прорізали материки, гублячись у густих зелених масивах лісів.

Світ здавався тут надто живим. Не просто придатним для життя — а таким, що давно і впевнено ним дихає.

Ліси були темно-зелені, майже смарагдові, з подекуди світлішими плямами — наче інші породи, інша біологія. Уздовж узбереж виднілися м’які світлові переливи — сонячні відблиски, підсилені щільною атмосферою.

Усе це було оповите яскравим світлом Ехо-Прайм.

— Світло біліше, ніж у Айлени, — зауважила Люба, не відриваючи погляду від вікна.

— Саме так, — одразу відповів Артік. — Жовтий спектр G-типу. Він холодніший і різкіший на контрасті, ніж м’яке помаранчеве світло Айлени класу K.

Роман примружився.

— Через це кольори здаються… чіткішими, — мовив він. — Наче хтось трохи підкрутив різкість.

— Влучне спостереження, — підтвердив Артік. — Фотосинтез тут адаптований до ширшого спектру. Частина флори, ймовірно, відбиває світло інакше, ніж елімійська. Це може пояснювати насиченість зеленого.

Люба кивнула, вдумливо.

— І відчуття масштабу інше, — додала вона. — Ніби планета… трохи більша, ніж здається.