✨11.

Розділ 11.

Шепіт Еліми

Артік ще кілька секунд мовчав — так, ніби не просто обчислював, а зважував, що саме варто озвучити вголос.

Тоді слово взяла Люба.

— Зрештою, у нас же є перекладач смислів, — сказала вона, усміхаючись очима, напівжартома. — Для таких моментів його й створювали.

— О, я навіть боюся його застосовувати, — відгукнувся Роман. — Питання Чіпа й Дейла й досі лишається відкритим.

— Жарти жартами, — нарешті озвався Артік, — але перекладач смислів тут, можливо, не впорається.

Він зробив коротку паузу.

— Принаймні — не так, як ми очікували.

Голограма змінилася.

— Що тут цікавого з цим сигналом… — продовжив Артік. — Ми досі вважали, що він спрямований назовні. У простір. У порожнечу.
Але після глибшого аналізу даних у мене з’явилися серйозні сумніви.

— І так, — додав він майже буденно, — я застосував перекладач смислів.

Роман і Люба одночасно напружилися.

— І що ж він показав? — тихо спитала Люба.

— Пінґ-понґ, — відповів Артік. — Взаємний обмін сигналами між двома точками.
Одна — на так званій Супер-Елімі.
Друга — на Небрісі.

Голограма показала дві пульсуючі точки, з’єднані хвилястими лініями.

— І це не спілкування, — продовжив він. — Не діалог у звичному розумінні.
Це прохання про допомогу… і відповідь про готовність цю допомогу надати.
Знову і знову. Циклічно. Стабільно.

— Дуже цікаво, — серйозно мовив Роман, не відводячи погляду від голограми.

— Я б сказала, що це обмін любовними посланнями, — задумливо озвалася Люба, — якби не формулювання «прохання про допомогу».

— Так, професорко Лав, — погодився Артік, — любовні послання звучать романтично.
Але тут є нюанс.

— Який ще нюанс? — насторожено спитала Люба.

— Небезпека, — буркнув Роман. — А куди ж без неї. Уже відчуваю дихання антагоністів у спину.

— Антагоністи тут справді є, — несподівано серйозно сказав Артік. — Принаймні — потенційні.

Голограма знову перебудувалася.

— На Супер-Елімі мені не вдалося зафіксувати біологічне розумне життя.
Як, до речі, як і на Небрісі.
Але біологічне життя — там є. І там, і там.

— Погляньте.

Перед ними розквітла складна мережа графіків.

— Супер-Еліма просто кишить тваринним життям, — продовжив Артік. — Різноманітні види, частина з них дуже схожі на елімійські. Деякі — на давно вимерлі.
Еволюція там йшла геть своїм, відомим тільки їй, шляхом.

Люба підійшла ближче до голограми, ковзаючи руками по даних.

— Ось ця крива… — тихо сказала вона. — Вона свідчить не просто про розвиток.
Про надзвичайно високий рівень організації.
Я б сказала… — вона зупинилася, — що це не носій розуму.

Вона підвела очі.

— Це і є сам розум.

— Але не біологічний, — додав Роман, вивчаючи іншу структуру. — Вражаюче.

— Саме так, — підтвердив Артік. — І саме з цим нам доведеться розібратися.

Голограма застигла.

— Бо якщо Супер-Еліма просить про допомогу… питання не в тому, хто їй відповідає. А в тому, від чого.

Тоді Артік змінив проєкцію.

— А тепер… — його голос став сухішим, — погляньте на сигнатури Небріса.

Голограма спалахнула темнішими тонами. Лінії були ламані, рвані, ніби сама структура даних противилася впорядкуванню.

— Ууух… — повільно видихнула Люба. — Та тут і справді… справжні антагоністи до попередніх.

Світло голограми відбивалося в її темно-карих очах. У тому блиску змішалися тривога й щось схоже на глибокий, майже тілесний розпач.

— Це виглядає як жахлива пародія, — не стримався Роман. — Відображення в кривому дзеркалі. Гримаса потворності проти краси й розуму. Наче хтось навмисно взяв ідею життя… і викрутив її до болю.

— Саме так, друзі, — підтвердив Артік. — Ви маєте рацію.

Чи то пак… — він зробив паузу, — як завжди маєте.

Голограма наблизилася. Контури Небріса пульсували темним червоно-фіолетовим світлом.

— На Небрісі — повна протилежність, — продовжив Артік. — Там немає складної екосистемної гармонії. Немає довгих ланцюгів співіснування.
Є лише імпульс.

— Який саме? — тихо запитала Люба, хоча відповідь, здається, вже знала.

— Жерти, — відповів Артік без інтонації. — І розмножуватися.
Життя на Небрісі функціонує як нескінченний голод. Воно не створює. Воно тільки поглинає.

Роман стиснув зуби.

— І дивиться на Супер-Еліму… — додав він, — як на здобич.

— Саме так, — погодився Артік. — Сигнатури вказують не просто на інтерес.
Це спрямована інстинктивна увага. Постійна. Терпляча.
Наче хтось стоїть у темряві… і чекає, коли світло ослабне.