✨10.

Розділ 10.

Тен і Небріс

Голограма системи повільно оберталася перед ними, ніби вагаючись, з якого боку показати себе першою. Дві зорі — жовта й рубінова — тягнули за собою тонкі нитки орбіт, переплітаючи світло й тінь у складному, майже інтимному танці.

— Перш ніж ви почнете сперечатися з астрофізикою, — спокійно мовив Артік, — змушений одразу уточнити: усі назви в цій системі — умовні. Мої. Для зручності. І щоб вам було за що чіплятися.

Роман скосив погляд на Любу.

— Чуєш? Уже виправдовується.

— Я не виправдовуюся, — сухо відповів Артік. — Я попереджаю. Це різні речі.

Голограма наблизилася до червоного карлика.

— Отже, — продовжив він, — навколо зірки, яку я позначив як Ехо-Шедоу, обертаються дві планети.
Внутрішню я назвав Тен. Гарячий валун. Без атмосфери. Нестабільний. Формально — нецікавий.

Люба нахилилася ближче до проєкції.

— Формально, — повторила вона.

Артік витримав паузу. Дуже по-людськи.

— А зовнішню — Небріс, — продовжив він. — Скеляста. Приливно захоплена. Вічний день. Вічна ніч. Атмосфера — вуглекислий газ, метан. Температура… нестабільна.

Голограма змінила масштаб, і дві планети опинилися поруч.

— Разом з Небрісом вони утворюють цікаву пару, — продовжив Артік. — Тен і Небріс. Світло і тінь. День і ніч. У старих мовах це назвали б… тенебріс.

— Сутінки, — тихо сказала Люба.

Тепер голограма показала темні маси, що повільно рухалися під поверхнею.

— Органіка тут складна. Не зелена. Якась чорна. Грибоподібна. Біолюмінесцентна. Живиться інфрачервоним спектром і геотермальною енергією.

— А життя? — тихо запитав Роман.

— Є, — відповів Артік без паузи. — Ксеноморфні форми. Швидкі. Адаптивні. Агресивні. Живуть у печерах. Підземних океанах. Мають кислотні механізми захисту.

Люба мовчала.

— І ще дещо, — додав Артік. — Раз на двадцять два елімійські роки, під час зближення орбіт, з Небріса сильніше видно Прайм. Жовтий спалах у небі. Це може бути тригером. Міграцій. Або… — він зробив паузу, — …спалахів активності.

Запала тиша.

— Тож, — підсумував Артік, — сигнал «Шепіт Еліми» іде не з порожнечі. Він іде з системи, де життя не просто можливе. Воно… складне. Різне. І, що важливо, — він поглянув на них, — воно вже давно дивиться у відповідь.

Роман повільно стиснув пальці на підлокітниках.

— А тепер скажи чесно, — мовив він. — Це шепіт… чи запрошення?

— Це залежить, — відповів Артік. — Від того, хто слухає.

Люба не відводила погляду від голограми.

— І від того, — додала вона тихо, — хто наважиться відповісти.

Люба не усміхалася. Вона дивилася на голограму так, ніби бачила не планети, а щось значно старіше.

— Ти називаєш не навмання, — сказала вона. —
У цих назвах є логіка. Не лише лінгвістична.

— Я аналізую патерни, — відповів Артік. — Іноді — історичні. Іноді — культурні.
Іноді — такі, які ви самі давно намагаєтеся забути.

Роман напружився.

— Артіку…

— Перепрошую, — одразу відступив той. — Знову надто прямолінійно.
Продовжую в нейтральному режимі.

Але Люба вже не відводила погляду.

— Ці сигнатури, — сказала вона повільно, —
дуже схожі на елімійські.
На старі.
Часів… неонової розрухи.
Тиша на містку стала щільнішою.

Люба повільно видихнула, не зводячи погляду з голограми. Червоне світло Ехо-Шедоу ледь пульсувало, відкидаючи бліки на її обличчя.

— Артіку, — мовила вона нарешті, вже без усмішки, — ти ж не спроста саме цьому похмурому світові дав таку назву.

Він не відповідав.

— І взагалі, — продовжила вона, насупивши брови, — усі ці назви… уся ця система дивним чином нагадує мені минуле Еліми. Навіть не фактами — образами. Протистояння двох світів. Світлого, гармонійного — і темного, похмурого. Те, що ми згодом назвали часами неонової розрухи.

Голограма повільно змістила фокус між двома зірками.

— Ти ніби відтворюєш стару мапу, — тихіше сказала Люба. — Не астрономічну. Ця мапа — історична.

Роман напружився, але промовчав. Він бачив цей вираз її обличчя. Так вона дивилася на речі, які ще не мала слів описати, але вже знала, що вони небезпечні.

— Ти раніше жартував про дроти з батарейками, — продовжила вона, тепер уже різкіше. — Настільки необережно, що мені потім снилися жахи. А тепер — ці назви. Ці відповідності. Цей… символізм.