✨9.

Розділ 9.

Шепіт Еліми

Пробудження на Екароні було… надто — чемним?..

Світло не різало очі. Воно просто поступово яскравішало — тепле, м’яке, ніби хтось дуже делікатно розтуляв штори. Повітря змінилося ледь відчутно, запахло чимось свіжим і нейтральним — ні ранком, ні ніччю, а правильним моментом між ними.

— Ну, доброго ранку, шановні дослідники, — озвався Артік рівним, майже турботливим тоном. — Вітаю з початком нового елімійського дня. Пройшло більше п'яти хвилин. Набагато більше. Сон нарешті завершено на оптимальній фазі. Кошмари — мінімізовано. Екзистенційні питання — тимчасово відкладено.

Люба знову повільно розплющила очі.

— Тимчасово… — пробурмотіла вона. — Ти ж знаєш, що це не знімає відповідальності.

— Я це зафіксував, — спокійно відповів Артік. — І відклав у розділ «Повернутися пізніше».

Роман уже сидів, спершись ліктями об ліжко, й розтягував плечі.

— Час? — запитав він, позіхаючи.

— До першого серйозного екзистенційного відкриття — орієнтовно кілька годин, — відповів Артік. — До гігієнічних процедур — негайно.

— От бачиш, — усміхнулася Люба, сідаючи поруч. — Навіть Всесвіт не скасовує чистку зубів.

— Всесвіт узагалі не прощає нехтування базовими речами, — філософськи мовив Артік. — Особливо перед великими подіями.

Ванні модулі працювали синхронно. Дзеркала — без зайвих ефектів. Жодних пурпурових відблисків. Роман навіть затримав погляд довше, ніж зазвичай, але побачив лише знайоме відображення й трохи скуйовджене волосся.

— Схоже, сьогодні без сюрпризів, — пробурмотів він.

— Не поспішай із висновками, — озвалася Люба з сусіднього модуля. — День ще геть молодий.

— День на кораблі, що летить у невідомість, — уточнив Артік. — Формально — так. Молодий.

Після короткої пробіжки у симуляційному спорт-відсіку — з лісом, який був надто вже ідеальним, щоб бути справжнім, — і швидкого сніданку (Артік знову наполягав, що «поживність важливіша за романтику»), вони рушили до містка.

Цього разу він виглядав трохи інакше. Голографічні панелі світилися м’якше, ніж раніше. У центрі повільно оберталася схема — ще нечітка, немов чекаючи, поки на неї звернуть увагу.

— Прошу уваги, — промовив Артік уже іншим тоном. Не офіційним. Але й не жартівливим. — Екарон увійшов у межі визначеного квадранту. Я готовий надати оновлену інформацію щодо сигналу, який ви так ніжно охрестили «Шепотом Еліми».

Люба випрямилася. Роман мимоволі перестав усміхатися.

— Отже, — продовжив Артік, — якщо коротко: це не просто сигнал. Це… система. І вона складніша, ніж ми очікували.

Голограма почала деталізуватися.

— Рекомендую зручніше вмоститися, — додав він. — І, про всяк випадок, — не перебивати один одного, коли я дійду до планети, яка вам обом не сподобається. По-різному.

Люба перезирнулася з Романом.

— Я ж казала, — тихо мовила вона, — день не буде нудним.

— А я сподівався хоча б на чашку теріону до цього моменту, — відповів Роман.

— Теріон після доповіді, — безапеляційно заявив Артік. — Теріоноварка наповнена найкращими зернами для вас. Якщо виживете морально.

Голограма остаточно стабілізувалася.

— Отже, командире, професорко, — почав Артік, і в його голосі з’явилася знайома нотка задоволення, — дозвольте представити вам бінарну систему, яку ми умовно назвемо так само, як і сигнал: «Шепіт Еліми». І клянуся вам, такого не бачили ні Матір з ЕНОСом, ні Супермени з Чіпами-Дейлами. Я перевіряв.

— Ти перевіряв Суперменів? — не втримався Роман.

— У кількох версіях, — спокійно відповів Артік. — Жодна не витримала порівняльного аналізу.

Люба ледь усміхнулася, але погляд її вже був прикований до голограми.

У центрі простору розкрилася складна модель: дві зорі, пов’язані еліптичним танцем, їхні орбіти повільно перепліталися, наче обережно вивчали одна одну.

— Перед вами бінарна зоряна система з подвійною S-типом конфігурацією, — продовжив Артік уже серйозніше. — Аналог класу Keller-296 / TOI 4633, але… — він зробив паузу, — …значно цікавіша.

Голограма збільшила одну зі зірок.

— Ехо-Прайм, — сказав він. — Головна зірка. Жовтий спектр, G-тип. Маса приблизно у півтора рази більша за Айлену. Світить стабільно, впевнено. Типова зірка, якій довіряють життя.

Поруч спалахнула друга — менша, темніша, з рубіновими спалахами.

— А це... я назвав її Ехо-Шедоу. Червоний карлик, M-тип. Тьмяний, але неспокійний. Періодичні спалахи, магнітні бурі. Не той сусід, якого хотілося б мати без попередження.