✨7.

Розділ 7.

Екарон

Роман мовчки дивився на голографічну карту сектора. Айлена повільно віддалялася — не різко, не демонстративно, неначе дозволяла їм піти геть без образ.

Він поклав долоню на панель керування.

— Артіку. Фіксуємо курс на ближній сигнал. Працюємо з ним першим.

На містку запанувала та особлива тиша, яка виникає лише в момент ухвалення рішення. Зібрана. Не напружена.

— Курс прийнято, — відгукнувся Артік уже не жартівливим, а чітким, майже корабельним тоном. — Орієнтація на сектор внутрішнього рукава, напрямок у бік галактичного центру.

Голограма змістилася. Кілька осей, обертання, маркери змінили кольори.

— Точні координати недоступні, — продовжив він. — Сигнал нестабільний, плаваючий. Орієнтовна відстань — від п’яти до шести парсеків. Похибка — значна. Всесвіт, як завжди, не надто охочий до чітких відповідей.

— А коли він був? — запитала Люба, вдивляючись у спектральні графіки.

— Сигнал постійний. Не імпульсний. Наче маяк. Швидше… — Артік зробив коротку паузу, ніби добирав слово. — Він кличе. Просить по допомогу.

Роман стиснув губи.

— Час у дорозі?

— За поточними параметрами Екарона, — відповів Артік, — вихід у розрахунковий квадрант орієнтовно через вісімнадцять — тридцять годин елімійського часу. Залежно від того, наскільки простір сьогодні буде… співпрацювати.

— Тобто маємо одну ніч, — сказала Люба.

— Повноцінну, — підтвердив Артік. — Зі сном, спогадами й можливістю передумати. Хоча останній пункт я вважаю малоймовірним.

Роман коротко всміхнувся.

— І правильно вважаєш.

Екарон ледь відчутно здригнувся від переходу в інший режим. Зірки за ілюмінаторами змінили свою поведінку: вони більше не “летіли” повз, а ніби поступалися місцем, розходилися, дозволяючи кораблю пройти.

— До речі, — озвався Артік уже значно легшим тоном, — з практичних міркувань пропоную надати зафіксованим сигналам умовні кодові назви. Для зручності. І щоб не плутатися в логах.

Голограма розділилася на два маркери.

— Один — ближній. Інший — далекий. Дуууже далекий.

Він зробив паузу. Ту саму, яку завжди робив перед чимось важливим.

— Пропозиції є? Але якщо дозволите — я маю власні, — загадковим тоном мовив Артік.

Роман відкинувся в кріслі й скосив на голограму.

— Ну і що ти там придумав? «Чіп і Дейл спішать на допомогу»? — кинув він з легкою підколкою.

На містку запанувала коротка пауза.

— Цікава назва, — нарешті відгукнувся Артік. — Не пригадаєш, Романе, з якого елімійського культурного надбання ти це взяв?

Роман насупився, ніби намагаючись щось витягнути з глибин пам’яті.

— Не пам’ятаю… — знизав плечима. — Здається, з якогось елімійського фільму. Старого. Або книжки. Просто одразу прийшло в голову.

— Авжеж, — сухо зауважив Артік. — Дуже елімійського.

Люба не втрималася й втрутилася, нахилившись ближче до панелі.

— А я пропоную інше, — сказала вона. — Анарид і Анталус.

Роман обернувся до неї.

— Рослини? — перепитав він.

— Саме так, — кивнула Люба. — Я кілька років займалася їхньою селекцією в Таймелінському універсумі. Вони зараз прикрашають універсумську оранжерею. Стійкі, адаптивні. І дуже… живі.

— Хмм, — задумливо гмикнув Артік. — Цікава асоціація.

Він зробив паузу, а потім додав уже з ноткою іронії:

— Хоча мушу зауважити: «Чіп і Дейл» до Еліми мають приблизно стільки ж стосунку, як Термінатор з Суперменом.

— І, — продовжив він, — ми ж не знаємо, що локації сигналів будуть такими ж прекрасними, як твої Анарид і Анталус, професорко.

На містку запанувала тиша. Трохи ніякова. Трохи замислена. Роман і Люба переглянулися.

— Тоді слухайте мою пропозицію, — сказав Артік, уже без іронії. — Перший сигнал — «Шепіт Еліми». Другий — «Земля».

— «Шепіт Еліми»? «Земля»? — майже в один голос перепитали Роман і Люба, підвівши брови.

— Але до чого тут Еліма… і який ще шепіт? — уточнила Люба.

— Ти ж сама це сказала, — спокійно відповів Артік. — Сигнал схожий на відлуння минулих елімійських технологій. Тихий. Ледь чутний фон. Шепіт.

Він перемкнув голограму, і спектр першого сигналу м’яко засвітився.

— А Земля? — скептично примружився Роман. — Ти б ще «ґрунт» запропонував.

— Міг би, — погодився Артік. — Але тоді ж довелося б пояснювати, чому твої Чіп і Дейл мають до нього пряме відношення.

Роман завмер.

— До чого тут… — почав він і осікся.

Люба повільно перевела погляд з голограми на Артіка.