✨5.

Розділ 5.

Екарон

Екарон відчалив від Сіріеліума без зайвих церемоній.

Ніяких фанфар і урочистих промов. Лише м’яке тремтіння корпусу — як глибокий вдих перед довгою фразою.

— Вихід з орбіти Еліми стабільний, — спокійно повідомив Артік. — Рекомендую триматися за власні спогади. Деякі з них, думаю, сьогодні можуть знову вирішити нагадати про себе.

Роман скосив погляд на панель навігації.

— Ти щось приховуєш, чи це просто твій звичний ранковий сарказм?

— Я ніколи нічого не приховую, — образився Артік. — Я лише подаю інформацію в оптимальній для психіки формі.

Екарон плавно змінив траєкторію. Зоря Айлена відходила вбік, і на голографічному просторі почали вимальовуватися знайомі орбітальні лінії.

— Перед виходом у міжзоряний коридор, — продовжив Артік, — пропоную коротке маневрове коло системою. Суто з технічних причин.

— Суто? — перепитала Люба, не відводячи погляду від панорами.

— Абсолютно суто, — підтвердив він. — Хоча… маршрут пролягає доволі близько до Неріада.

На екрані з’явилася знайома куля — темно-синя, майже чорна, з ледь помітними сріблястими переливами океанів. Вони рухалися повільно, ніби планета дихала.

У кабіні на мить стало тихіше.

— Дані оновлено, — мовив Артік уже трохи іншим тоном. — Науково-дослідна база Геліотрима: законсервована. Персонал давно успішно залишив її. Активності не зафіксовано.

Пауза.

— Тож, — додав він значно легше, — чи не бажають шановні професори здійснити коротку зупинку? Освіжити пам’ять. Відчуття. Можливо — нічні гуркоти по обшивці пригадати. Або романтичні прогулянки з кайлом і лопатою.

Роман хмикнув.

— «Набір романтика», — буркнув він. — Я сподівався, що ти це забудеш.

— Я нічого не забуваю, — нагадав Артік. — Особливо те, що врятувало одну екзоботанічну програму… і одного надто самовпевненого астрофізика.

Люба дивилася на Неріад. На хвилі, що було видно навіть звідси — великі, важкі, ніби пам’ятали кожен їхній крок тоді.

— Дивно, — тихо сказала вона. — Здається, минуло так багато часу. А варто лише побачити… і все знову поруч.

Роман повернувся до неї.

— Якщо чесно, — мовив він, — я б не проти ще раз пройтися берегом. Але без зникнень на двадцять годин.

— Нудно, — одразу вставив Артік. — Але прийнятно.

Люба нарешті знову усміхнулася — легко, по-справжньому.

— Ні, Артіку, — сказала вона. — Не цього разу. Неріад нехай залишиться… як є.

— Прийнято, — відповів він без жодного розчарування. — Записую в лог: свідомий вибір не повертатися. Поки що.

Екарон продовжив оберт навколо планети.

Неріад повільно віддалявся — мовчазний, глибокий, уже не загроза, але ще не зовсім забутий спогад.

— Курс готується, — промовив Артік. — Далі — квадранти, яких ви ще не бачили. І відповіді, яких, імовірно, не чекаєте.

Роман поклав руку на пульт.

— Ну що ж, — сказав він. — Тоді вперед. Подивимось, що там за межами знайомого.

— Саме це я й люблю чути, — задоволено відповів Артік. — Починаю розрахунок напрямку.

Екарон м’яко вийшов з орбіти Неріада — і система Айлена повільно залишилася позаду.

Зореліт нарешті вийшов на стабільний хід.

Світло в навігаційному залі стало м’якшим — Артік завжди так робив перед серйозними розмовами. Наче зменшував яскравість, щоб думки було видніше.

— Пропоную короткий брифінг, — мовив він уже зібрано. — Без ліричних відступів. Вони, за потреби, з’являться самі.

У центрі залу розгорнулася голограма. Спершу — знайома структура: система Айлена, її планети, орбіти. Потім масштаб почав змінюватися. Зорі віддалялися, зливалися у світлі нитки, поки не проступив Чумацький Шлях — величезний, повільний, як жива істота.

— Вчена рада Сіріеліума дійшла консенсусу, — продовжив Артік. — Що найбільша концентрація аномалій, які не вкладаються в природні моделі, зафіксована у напрямку галактичного центру.

Він виділив сектор. Там простір виглядав інакше — не темнішим, а ніби… густішим.

— Це не означає, що життя не виникає на периферії, — уточнив він. — Але якщо говорити про розумні форми, які здатні не лише існувати, а й подавати сигнали — центр галактики статистично значно активніший.

— Через його щільність. — уточнила Люба.

— І через історію, — відповів Артік. — Там старіші зорі. Старіші системи. І більше шансів, що хтось устиг не лише з’явитися, а й поставити запитання.