У пошуках світла. Плането, я тут!
4.
— Тату, покажи! Покажи нам щось! — просить Аня, лежачи у батька на руці.
— Ну добре-добре-добре, — погоджується батько.
Ось уже троє дітлахів розглядають стіну із тінями.
— Хто це? Хто? А, це зайчик! — вигукує хтось із хлопців.
— А це вовк чи собака? — запитує другий.
— Я думаю, що собака. На вовка взагалі не схожий, — дівчинка розмірковує в голос.
— А це хто? — батько показує тінь, склавши пальці як потрібно.
— Це пташка! — вигукують усі троє.
— Так. Орел, — підтверджує тато. Потім вигадує якусь історію про тваринок і в тебе на стіні оживає справжній театр тіней.
Врешті коли історія показу закінчується, то розпочинається вибір та читання казки.
Ми примощуємося у батька на руках. Деякий час сперечаємося, кому яке місце дістанеться та казку, яку потрібно слухати. Нитка в олії ледь жевріє десь неподалік книжки. Ми принишкло слухаємо читання в інтонаціях.
Після такого прослуховування засинаємо. Здається, що все має бути тільки так.
Улітку було легше обходитися без світла, позаяк день довгий, а ніч коротка.
Їсти мама приспособилася готувати на цеглинках. Ставила чотири цеглини, а по середині назбиране ріща, розводила вогонь. Зверху каструлю із майбутнім харчем. Ми, як сороки, заглядаємо чи ще довго. Суп той чи борщ пахне димом, маминою турботою та терпінням.
#1380 в Сучасна проза
Відредаговано: 26.06.2024
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
