2.

Найважче було узимку. Короткий день і довга ніч, холод.
Люди у ситуаціях, коли у них немає ресурсів для існування змушують розум думати та вигадувати, як покращити своє становище. 
За світло нам слугувала олія та груба нитка. У металеву кришку для банок наливали олію та обмочували у неї нитку, якою підшивають взуття, а потім підпалювали її — «таганок» готовий. Якщо декілька таких розкласти по хаті, то можна побачити все, що потрібно. 
Коли не встигали робити уроки завидна, а це було майже постійно, бо день короткий і відпочити після школи потрібно. У той час таке світло вдало допомагало писати домашні завдання. 
Одного разу Аня не дуже хотіла робити ту незрозумілу науку, бо навчання у селі й в місті — це зовсім різні речі. Не розуміла, що розповідає вчителька для тридцяти дітей, позаяк у селі пояснювали для сімох. А тут хто зрозумів, той знає, а хто ні — пасе задніх. От крутилася-вертілася на стільці за столом, батьки намагалися пояснити, що ж потрібно робити у тій задачі, хоч і самі не розуміли, що до чого. Дівчинка випадково махнула рукою й підставка із палаючою ниткою та гарячою олією облила дитячі руки. Біль був сильним й уже всією сім'єю дмухали та набирали холодну воду для охолодження опіків. Єдина радість від цієї події у тому, що допомагали усі гуртом, а про уроки уже ніхто не думаю.
Ми перейшли із сільської школи у міську, відчували себе нікому не потрібними дітьми. Друзів немає, бо хто хоче дружити із селюками-бідняками. Наш одяг смердів димом, бо коли топиш у плиті, то аромат гарі в'їдається у все довкола. Такі діти закриваються від суспільства й живуть у своєму маленькому світі. А діти жорстокі, якщо є можливість покепкувати, то більшість скористається цим.
Рік без світла, коли воно у всіх є, а ви, як прибульців, цього не маєте. Деякі діти розпитували чи правда ми так живемо? Чи світла немає? Як ми їсти готуємо? Та ще багато всіляких питань залишалися без відповіді. Не любили ми розповідати про своє. Для нас це було особисте. І не було потреби, позаяк це нічого не змінює.