Розділ 1

Ярослава

Яка це щаслива людина? Та в якої багато грошей? Здорова? В кого гарна родина? Хто займається улюбленою справою? Для кожного з нас відповідь на питання може бути різною. Чи щаслива зараз я? Ні. Я шукаю свій шматочок щастя і не знаходжу.  Нещодавно я припинила свої стосунки з хлопцем. Він виявився жадібним брехуном. Жив за мій рахунок, аргументуючи тим, що не може знайти роботу, а коли знайшов, то постійно економив на всьому. Мені набрид такий потік подій, тому я й закінчила ці стосунки. Хоч можливо і кохала. Принаймні, мені спочатку так здавалось.  Зараз я як вільна пташка, приїхала в гості до свого брата Захара, що живе  і працює в великому місті.  Я попросилася пожити трохи в нього, аргументуючи це тим, що хочу знайти роботу. І ось я вже стою під будинком.

-Чого стоїш, красуне.- питає Захар несучи мої речі.

-Дивлюся на красу навколо.- кажу знімаючи захисні окуляри.

-Ще буде час насолодитися. Пішли я тобі все покажу, бо маю йти на роботу.- каже брат.

Заходимо в квартиру.

-Як тут гарно! Скільки тут кімнат?- питаю ледве роззувшись.

-Дві. – каже брат ставлячи мої речі біля дверей і теж роззувається.

Кімнати гарно обсталені, просторі.

-Боюся спитати скільки коштує така розкіш?- питаю, сідаючи на диван.

-Можу собі дозволити.- каже всміхаючись.

-Продукти в холодильнику. Можеш щось приготувати. Мушу бігти на роботу.- каже Захар.

-Добре, братику, як скажеш.- кажу я і він зникає за дверима.

Залишаюся сама в квартирі. Оглядаю все навколо. Вирішую набрати тату. Мама нас покинула, коли мені було 6 років, а Захару 14. Тому тато був нам і за тата і за маму.

-Доброго ранку.- вітаюся з татом.

-Як  справи, в моєї доні?- питає тато.

-Все добре. Доїхала нормально. Захар зустрів мене на вокзалі. Зараз в його квартирі. Він вже на роботу побіг, а я зараз щось приготую поснідати і буду шукати роботу.- кажу я.

-Будь обережна. Шахраїв і збочинців зараз вистачає, а ти в мене молода і гарна.- каже тато з турботою в голосі.

-Добре, тату. Я візьму з собою на зустріч газовий балончик.- кажу я жартуючи.

-Ясю, я серйозно.- каже тато серйозним тоном.

-Добре, добре. Буду обережна.- кажу я.- А як у тебе справи? Що там вдома нового?- питаю я .

-У мене теж все добре. Сумую за моєю донею.- каже тато.

-Я теж сумую. Але мушу шукати роботу, а не сидіти на твоїй шиї. Он Захар у нас який молодець – крутий програміст. А я маю ще себе знайти.- кажу я.

-Шукай роботу за спеціальністю. Ти що дарма  вчилась на економічному?- питає батько.

-Ой тату, без досвіду ніхто не хоче мене брати.- кажу я.

-А ти спробуй.- каже він.

-Добре, спробую. Можу у великому місці знайдеться для мене якесь місце.- кажу я .

Поговоривши ще трохи ми закінчуємо розмову.  Приготувавши сніданок і поснідавши йду шукати роботу. В дорозі знайшла оголошення про роботу в одній фірмі фінансовим аналітиком. Піду спробую. Виходжу з будинку і бачу таксі. Сідаю в нього, а з іншого боку сідає якийсь чоловік.

-Це моє таксі!- кажемо з ним одночасно.

-Я  перша в нього сіла.- кажу обурено.

-Якщо я запізнюсь, то втрачу важливий контракт.- каже чоловік.

- А мені що з того?- питаю я його.

-Добре, можемо поїхати разом. Але мене першого завезете.- каже він.

-Я не їжджу з незнайомцями.- кажу я і виходжу з таксі.

-Як бажаєш, красуне.- каже той і я  хлопаю дверцятами машини.

Я йду собі по дорозі.

-Ага, поїду з тобою! Ти мені хто, щоб я з тобою їхала?- питаю сама до себе.

Раптом бачу, як таксі зупиняється біля мене.

-Що ще треба?- питаю, бачачи, як опускається вікно.

-Ти нічого  не забула?- питає незнайомець.

-Забула. Твою совість.- кажу я, а  дощ вже починає лити, як з відра.

-Ост твій телефон. Тримай. Я вже  й так запізнююсь- каже він протягуючи мій телефон.

Забираю телефон і злюся на себе, що не взяла парасольку. Треба повертатися і переодягнутися, поки не пізно.

-Бувай, красуне.- каже незнайомець і таксі рушає.

-Бувай.- кажу я і мчу під дощем назад до будинку.

 Переодягнувшись вирішую піти на іншу співбесіду. Цього разу вже беру парасольку і викликаю персональне таксі. Прибувши до офісної будівлі, розплачуюся з таксистом і рушаю в будівлю. Тут мене чекає розчарування. Черга величезна. І багато красунь з медичною красою, явно мають більше шансів, ніж я. В оголошенні потрібна була помічниця  з економічною освітою. Тож я вирішила спробувати. Та мабуть в мене нічого не вийде. 3 години в черзі і нарешті дійшла моя черга. Я вже й батарею на телефоні встигла посадити переглядом соцмереж.